Моя казка

Десь в старому, темному лісі, де багато  високих  та кремезних дерев, дуже давно  на  величезній поляні, гаптованій  веселими  квіточками, жив старий-старий Дуб. Багато на своєму віці бачив Дуб -- як розмовляють сороки між собою, вихваляючись одна перед одною своїм лискучим  чорно- білим вбранням, бачив як в грозу розкололася  навпіл чудова величезна ялина з якою він розмовляв  вечорами. Як відлітають в осени зграї диких гусей та повертаються по весні додому, як  після дощу на небі  появляється різнокольорова веселка і тоді Дуб вітався з нею, а веселка тільки всміхалась йому натомість. Багато ще див бачив Дуб, адже він так довго жив у цьому лісі, що навідь полічити не знав як, свої літа. Бувало йому, як і всім цікаво та весело, коли світило сонечко та літали веселі, різноманітні  метелики навкруги,а коли було досить гаряче то Дуб запрошував до себе в тіньочок малих звіряток та птахів, щоб ті співали йому чудових пісень.

А бували дні коли Дубу було зовсім сумно та самотньо. Це коли йшли холодні дощі та віяв поривчастий дуже сильний  вітер, вирувала гроза та гримів грім і йому здавалось, що до нього вже ніколи не прибіжать веселі зайчатка зі своєю мамою, не ляже спати під його віттям великий лісовий кіт, який геть собі зморився, бо цілу ніч полював. Не прибіжать до нього по жолуді маленькі веприки,  геть все-все перериють навкруги  своїми пятачками-носиками, але Дуб був дуже радий коли вони збігалися до нього - такі смішні та непосидючі з закрученими до гори хвостиками, він їм завжди підкидав багато жолудів, щоб веприки гарненько поїли та бавились біля нього,  він тільки дивився та посміхався в свої зелені вуса-гілки. Геть засумував з  отакими думками наш Дуб.

Та  на ранок дощ зовсім вщух, також затих вітер і почали скрізь хмаринки пробиватись перші промінчики сонечка. Так стало гарно навкруги, все було вмите дощем,  набуло  надзвичайного яскравого забарвлення, пахло зеленою луговою травою та квітами і Дуб посміхнувся та загойдав своїм віттям, вітаючись з лісом. І тут зразу ж прилетіла  та й сіла собі на гілячці лісова пліткарка сорока-білобока, та й давай розповідати, як вона летіла і бачила стару сову, яка вже вкладається спати в день, аж на тому кінці лісу. Ще бачила руду хитрющу лисицю, що біжить шукати  собі попоїсти і бурого великого ведмедя, що пригощався лісовою малиною... Ще довго розказувала сорока про свої "походеньки", але Дубу став набридати її скрекіт, та й він її прогнав геть. Сорока понесла на хвості далі, свої дивовижні лісові новини.

А до Дуба прибігла чудова, вертлява лісова білочка, заглянула до нього в старе дупло, в якому завжди хтось находив собі прихисток і хатинку. Але саме зараз в дуплі нікого не було, і білка  покопирсавшись в ньому та спитавши у Дуба дозволу, вирішила там оселитись та змостити собі житло. Дуб зовсім собі зрадів, адже тепер він не буде одинокий,  з ним поселиться чудова господарочка - руда білка. Буде щось йому розказувати, бігати, стрибати, а потім в дуплі появляться маленькі більчатка і мама - білочка буде приносити їм горішків та ягод, робити запаси на зиму, а Дуб буде захищати її діток від хижих птахів та звірів. Більчатка підростуть  та й будуть бігати по величезному старому Дубу, лоскочучи його, своїми пухнастими  хвостиками. І буде їм всім- гамірно та весело. Дуб більше не буде сумувати, а тільки шуміти з радості від невеличкого літнього вітерця.

In_nes