Так судилося ч. 54 украинский язык

                54

- Сергію, чому ти перестав ходити на заняття? – запитала Наталка хлопця, якого побачила в бібліотеці.
- Здрастуй, Наталочко… - замість відповіді привітався той.
- Здрастуй, Сергію, вибач. Так чому ти не був на заняттях вже два тижні? Ти хворів?
- Ні, не хворів… я хворію…
- Що з тобою? Щось серйозне? – стурбувалася дівчина.
- Та – ні, нічого, забудь…
- Я відмінила святкування…
- Я тебе розумію.
- Вибач, що не дзвонила, розумієш, так усе навалилося… - виправдовувалася Наталка, якій стало соромно за те, що вона виявилася поганим  другом людині, яка так її підтримувала у важкі для неї дні.
- То нічого, я ж розумію: ти знайшла нареченого, якого вважала мертвим, це будь-кого виб’є із колії.
- Так, знову перенести такий стрес… хоч і позитивний, та все ж таки – стрес. Саме тому я скасувала святкування дня свого народження, настільки ні з ким не хотілося спілкуватись.
- Саме тому я й не хотів тебе турбувати. А ще… в твій день народження думав спочатку зателефонувати тобі, а потім щось мені так на душі стало якось...  думаю, почую твій голос… і, вибач, передумав дзвонити, так і не привітав…
- Не вибачайся, мені знайоме це відчуття, - із сумними нотками в голосі сказала дівчина, та потім додала вже веселіше, - а знаєш, я й досі сама себе питаю: чи не наснилося мені усе це. А потім увечері зателефоную Ашоту, і переконаюся, що усе це відбувається насправді.
    Наталка помовчала, а потім геть забулася та й закінчила свою промову:
-   Я така щаслива! – сказала вона піднесено, та й знітилась. «От, дурепа!» - сама собі подумала, а в голос додала: - вибач, Сергію, то мені щастя очі застить… Ти скажи, як ти почуваєшся? Що за хвороба в тебе?
- Хм,.. не хочу про це… - відмахнувся парубок.
- Сергій, це що – щось серйозне? – дійсно занепокоїлася Наталка.
- Наталю, давай не будемо чіпати цієї теми! – рішуче сказав хлопець.
- Сергію, чим  ти хворієш? – наполягала дівчина.
- Гаразд, ти сама цього хотіла, - сказав Сергій та подивився на Наталку, - я хворію.., але не чим, а – ким! Тобою. Так, я пам’ятаю, що обіцяв бути тобі другом, але це було до того, як ми стали ближчими один одному. Потім події дали мені надію, розумієш… і тепер мені несила знати, що ти ніколи не будеш зі мною… Пам’ятаєш, якось на самому початку нашого знайомства я казав, що перестану спілкуватися з тобою, якщо мені буде нестерпно бачити твоє щастя з іншим? Тоді я і не думав, що таке може трапитись, але… Так от, здається, такий час настав… і я, як то кажуть, «самоліквідуюсь»…
- Сергію… - тихо промовила дівчина і торкнулася руки хлопця. Він здригнувся від цього дотику, немов до нього доторкнулися розпеченим залізом. Наталка поспішила забрати свою руку.
- Сергію, пробач мені…
- За що, Наталочко? Ти ж ні в чому не винна… і ніхто не винний в тому, що життя іноді шуткує з нами. Не турбуйся про мене. Здам сесію, а потім переведуся на заочне відділення. Бачиш, я вже все продумав. Не хвилюйся, вам з Ашотом  я не буду перешкодою. Можливо, ще й на вашому весіллі буду витанцьовувати! Життя продовжується, вище носа!.. подруго…  – з гіркотою в голосі підбадьорював він…
- О, Сергію, як давно тебе не бачила! – то були слова Світлани. Наталка, побачивши свою однокурсницю, була їй дуже вдячна за те, що та з’явилася так вчасно.
- Гаразд, любі мої, ви тут поговоріть, а мені треба бігти, - поспішила Наталка залишити пару на самоті.  Вона знала, що дівчина симпатизує Сергію, і у неї з’явилася надія на те, що хлопець не буде таким самотнім.