Кака любов? Нинка. история 3

Ой... з моєю подружкою  Нінкою, ну - точно не  засумуєш! День був тихий, спокійній, принаймі для мене, поки я в вікно не побачила свою подругу Нінку. А, побачивши, щось я засумнівалась навідь, що це моя Нінка... Бо це була Нінка і... не Нінка. Нінка йшла по доріжці в спортивному костюмі, а скільки я Нінку памятаю, вона ніколи не носила "треников", як вона каже , і найголовніше, що хода Нінкина була   зовсім не така, як завжди. Звичайно, Нінка, опустивши голову та потупивши очі в окулярах до долу, біжить як навіжена, наче за нею гониться стая бродячих собак, я її колись спитала -- ти чому так завжди біжиш? Вона, така-- ой, некогда мне... А це йде в "трениках"-- голова слегка приподнята, волосы трепещут на ветру, походка от бедра... Ну, не Нінка, а Вєрочка із " Служебного романа". Я собі думаю... неуж-то, опять мужчина?..

Тут не "видержала душа поета" і я побігла запитати, що ж таке сталось, раз такие "непредвиденные последстия". Підійшовши до Нінки кажу їй -- Нинель, ты меня пугаешь, рассказывай чего и как!  Нінка моя зашарілась, як повонія в кінці мая, каже мені -- Та, ничего такого не случилось... ну, понимаешь, просто я записалась на таэквондо, вот... иду с тренировки. Ой-вэй, це називаэться-- ничего не случилося, та Нінка  на фізкультуру ходила за все навчання, від сили пару раз! А саме головне, для чого їй потрібно оте, таеквондо???  Але... якщо поміркувати логічно, то якраз Нінку можна і зрозуміти. Якщо вона ходить на таеквондо не заради самого таеквонда, а скажімо, якогось свого друга-товариша, або з певною метою познайомитись, з кимось із мужчин... Хто зна...

Отут прийшла пора розповісти про нашу з Нінкою пригоду. Якось ми з нею пішли на день народження до знайомих. Нінка, вона ж у нас зовсім алкоголь не вживає, або раз у пятилетку, як вона каже. Я особливо теж не захоплююсь, але на вечеринках - хоч-не-хоч, а заставлять... Ну і пішли ми " чисто- посидеть и домой". Ага... якраз! Правда, у мене якраз так і вийшло -- розболілась голова і мені було, так сказати, не до того. То ж за мене наші знайомі " забули" і взялися за Нінку.  Загалом -- перші рюмки коньячку Нінка пила, як місктуру від кашлю, а потім все наладилось... і Нінку додому витягти  було неможливо.   Я кажу пішли, а вона мені -- "щас идем... і так пальчик до губ і тсссссс... Нінка так натискалась, що сама вона додому точно не дійшла б, в такому стані, та ще й в дві години ночі.

Ой... йти нам з Нінкою недалеко, але через парк. Я так пороздивлялась на різні боки -- все тихо, нікого немає, я і кажу Нінкі -- давай перебіжимо цей парк бігом і уже - дома, майже.  Ага, точно... Нінка стала посеред парку і заявила -- а я, дальше не пойду! Я, вААще бегать не умею!  Вона, раптом згадала, своє -- музыкальное образование, и все пішло по плану... щас спою!  Ну, хто  скажіть, на нас таких спокійних, не зверне увагу? Отож -- дивлюся, моя Нінка доспівалась... підходить  до нас компашка гопніков, як у нас кажуть...
І такі -- Оппа, девочки... а шо мы гуляем сами по себе, а шо нам не скучно...а,  поехали  с нами... и  все в таком роде. Тут Нінка зрозуміла, що треба " прорываться", каже мені - идем спокойно, может отстанут. Де, там -- ніхто, нічого не відстає і навіть навпаки.

І тут моя Нінка починає придставлєніє, чого я від неї ніколи не ждала... Стає біля лавочки, ставить  на лавку- одну ногу і задирає юбку вище коліна, і... розмеренными, точными движениями, как буд-то для этого сюда и пришла, она медленно начинает поправлять чулок... Компашка примовкла і навіть "слегка" розгубилась. Нінка не повертаючи голови до компанії, питає -- кто главный? тихо...
Нінка знову -- кто главный, я спрашиваю?! Один чувак- ну, Я! - відповідає. Нінка така йому- пойди сюда! Той підходить. Нінка, таким голосом -- нараспев, а ты знаешь такого-то и такого, і називає імя одного відомого авторитета... так вот, каже йому -- я с ним гуляю!
Забирай своих карапузов, (так і сказала) и валите нах...отсюда, пока я ему не позвонила, а то ты сам знаешь, что он сделает, если тронут его девушку.  Як не парадоксально, але компашка і справді від нас відстала. Нінка "протрезвела", і ми через п'ять хвилин були в дома.

Зайшли до мене оговтатись, я дивлюсь - руки тремтять, а Нінка, нічого така -- бадьора! Тут уже я згадала, що в мене в холодильнику - є-- трошки, для лечения хватит, як Нінка сказала. Я її питаю, а ти звідки того авторітерітета знаєш, може і правда знайомі? Нінка така -- угу... знакомы... вчера в газете, в новостях прочитала за него...типа спонсор он теперь и все такое...
І після всього, я думаю -- "мама дорогая, ну зачем ей это таэквондо"?! Вона і так кого хочеш на лопатки положить..._)

Innes