Життя

В місті твоїм дозрівають оливи, міситься виноград
 в здоровеннім дубовім джбані,
 дідо сидить щасливий: перелітував як-не-як...
 А в моєму саду сливи вагітні гіркаво-солодким соком
 от-от упадуть всі разом додолу
 і груші - бери, цукровки, лісові красуні,
 що так ваблять ос і бджіл.
 Скоро перше вересня - початок нового року,
 а отже дітям пора до шкіл роювати у коридорах,
 через вузькі дучки дверей вириватися надвір,
 дертися у шкільному саду на кислицю
 або на спортмайданчику на бруси, канат чи турнік
 а потім бігти назад, бо дзвоник уже калатає,
 бо звір, себто дракон шкільної освіти
 вимагає свіжої крові. Діти, увага!
 Запишемо разом: "Мама мила раму",
 а потім хором: "Клара украла корали"
 Я зачиняю браму пам'яті, скриплять іржаві завіси.
 Мені не потрібні свідки Єгови, послідовники Рамакрішни
 московські попи, римські кзьондзи чи місіонери з Айови
 хай будуть вони здорові з їх уявленнями про бога.
 Звісно, я хочу до міста, де молоде вино, визріває від сонця,
 де оливи чорніють природньо, а не в маринаді,
 де кава пахтить в радіусі кілометра від кнайпи,
 а хлібом кожна вуличка і дворик.
 Я хочу сплести пальці з твоїми,
 посміхатися перехожим і промовляти очима:
 "Життя того варте аби народитися отут знову"