47а

малий стає на ліжко, в руках парасолька. навіщо її відкривати у квартирі? хоча мабуть кожен в дитинстві так робив. і ось він підстрибує. так за мить до цього я знала що щось трапить - у мене так завжди. і ось він підстрибнув, великі камінці яких ще називають стрази - порозлітались по всій кімнаті,з переляканим поглядом він скочив з ліжка і почав поспіхом збирати ці камінці які обернулись на великий шум у великому і тихому вечорі.на годиннику 21:19, а голова як після похмілля.хоча важкий сьогодні день був. сон-лікарня-черга-автобус-книга-погляд.так,погляд.звісно коли у мене волосся неприроднього кольору - синього, то люди часто звертають на мене увагу,але цей погляд,це було незабутнє враження.у нього були темно- карі очі,у яких я чесно кажучи потонула.помітивши що захопилася - мимоволі посміхнулася та відвела погляд на книгу.букви розпливалися,розліталися з подихом вітру який пробуджував мене щоразу коли відчинялися двері автобуса. у цей момент я прокручувала ще раз те що трапилося. нічого особливого. але цей погляд. у голові ще раз промайнула розповідь Сашка (чудово пише),у якій теж йшлося про секундний погляд. я думала : ну ось він зараз вийде і я більше ніколи не побачу його.так як і завжди. але він сівши в кінець автобуса ще раз глянув на мене,при цьому посміхнувшись, одягнувши навушники поглянув у вікно. я далі читала.на львівській бруківці недуже весело читати, але я намагалася не підійняти голови.через хвилин 15 такої напруженої їзди, наважилася підняти очі - він заснув.таке миле створіння.ох.але я намагалася зупинити себе на думці що не варто втрапляти у таке почуття. воно безбарвне. полишене кінця. але так ця історія погляду і закінчилася. я вийшла на передостанній зупинці,отже він живе на Сихові,тобто у моєму районі. та варіант ще однієї зустрічі дорівнює 0,1 %. та я все ж буду довго пам'ятати цей погляд який викликав у мене посмішку,щиру посмішку. а це була поїздка додому, 47а - санта-барбара.кінцева зупинка.