Дивина

Вже  так  влаштована  людина,
Що  їй  все  мало,  не  хватає,
В  незвідане  думками  лине,
У  мріях  в  космосі  літає.

Видимому  часом  порадіє,
Палко  в  невидиме  вникає,
Врожай  збирає  й  знову  сіє,
І  кінця – краю  тут  не  має.

Чому  все  так,  а  це  навіщо?
Яка  краса  і  дивина!
Чом  вітерець  траву  колише,
Сягає  в  обрій  далина?

І  ця  земля,  поля  і  квіти,
Річки,  озера  та  моря!
Вічна  проблема:  батьки – діти.
Що  Сонце,  Місяць,  чи  Зоря?

Що  тобі  в  радість,  сум,  на  горе?
А  щастя  є,  а  чи  нема?
Чи  дійсно  правда  в  вічі  коле?
Чи  горе  часто  від  ума?

Покара  краще  від  прощення
І  лиш  спокувати  гріх?
З  дитинства  дбать  про  честь  і  ймення,
Чекать  оцінку  від  усіх?

Живи,  учись,  трудись,  дивуйся,
З  натхненням  нове  щось  твори,
Завжди  до  гіршого  готуйся,
Б’ють  –  тікай,  дають  –  бери!

Линь  в  невидиме  в  Час  Бика,
Щиро  трудись  в  погожу  днину,
Освоюй  мудрість,  що  в  віках,
Щоб  ти  відбувся,  як  Людина.

Нездібних  в  світі  не  буває,
Будь  небайдужим,  пам’ятай:
В  бажанні  долю  осідлає
Хто  щиро  любить  рідний  край.
        30.08. 2013р, Київ


Рецензии