Моя вигадка

          Ти знаєш – я розучилася писати, скоріше ні – змінила просто стиль… на епістолярний… тепер лиш не вистачає набору марок, аби розіслати ті листи по усій планеті… Розказати усім правду, й десь втекти, й сховатися в своїй свідомості, як то умієш ти.. Бо чесно кажучи, я уже забула як думаю я... Відчуваю себе актрисою, що загубила свою особистість в безлічі ролів класиків і на питання про життя та почуття відповідає їх словами... Але ж ні.. Слова мої, думки мої, та інтепретація інша.... Навіть сама собі я вигадала тебе… колись давно.. й зовсім не зрозуміла, коли ти став реальністю…
Й прокравсь в моє життя… Так скромно, тихо й трохи нерішуче… Я шукала в чому ж секрет.. як ти можеш то робити саме так…  Коли ти такий не ідеальний… І такий казковий водночас…  Ти моя маленька таємниця, маленький гріх перед собою…  Багато маю запитати, багато відповідей почути, але досить тобі торкнутися до мене – і мені уже байдуже на відповіді. Ні, точніше усе відходить на другий, третій, а можливо й далі…. Я згодна слухати твій твій сонний голос зрання, берегти твій сон, й засинати, в твоїх гарячих обіймах… Чекати годинами твого дзвінка і готувати тобі чай з лимоном й двома ложками цукру… Я знаю, що ти щомиті мене оцінюєш, мої вчинки, зовнішність, думки і лише жартуєш… Чесно я не знаю, навіщо я тобі… У тебе ж усе є… Хоча ні…. У тебе ніколи не було рудої Ляльки… А у ляльок теж є серце… Нехай глибоко і порцелянове, але обережно… Будь чемним… Вона тобою дихає… А ти?
                08.09.2013р.