Все більше тягне до природи,
До неповторної краси.
Коли зоря над лугом сходить –
Над морем срібної роси.
І вмившись чистою росою,
Проснулись квіти запашні.
Зачарували знов красою.
Як не любити їх мені?
Верба над річкою схилившись,
Про щось з водою гомонить,
А сич за ніч кричать втомившись,
В дуплі своєму міцно спить.
Птахи знов весело щебечуть,
Розвіяв вітерець туман
І хвилі ніжно так шепочуть :
Кріпи з природою роман.
Крипы з природою роман...
© Copyright: Вера Кириченко 2, 2013
Свидетельство о публикации №213091200437
Свидетельство о публикации №213091200437
Рецензии
