Образован1е. Або й000на вища осв1та. Увага мат

-Всьо піздец! – з такими словами завалився в хату Гріша годині о 8 вечора.  Не сказати, що це було не типово для Гріші, але подібне вітання ще «не вилітало з його стомлених уст» (як пишуть в поганих романах). – Це вишак, шо за жизнь? Ці їбучі підараси знову трахнули мене, чувак. Не подумай буквально, але інакше не скажеш.
Григорій Корін – це типовий студентик, з тих, які від`їдають сраку на батьківських харчах, і протирають штани в універі, споглядаючи пафосно-блювотинні конвульсії своїх викладачів. А їх – вкладачів – Гріша вважав хоч і розумними, можливо, людьми, але хворими і закомплексованими уїбанами-садистами. Таке ставлення в нього почало формуватися ще на 2 курсі юрфаку, а до кінця 4-го сформувалось остаточно. Причина в тому, що  кількість дебілів і самодурів серед викладачів,на глибоке переконання Гріші, тяжіла до кількості мікробів, яких вбиває Гадкій Утьонок в чийомусь сральнику, себто до 99.9%. Володіючи такою інформацією, Гріша іноді вважав за потрібне поділитись нею з друзями, знайомими, прохожими, бабульками на лавочці біля дому, а іноді й з самим підарасами. Останнє таке спілкування призвело до того, що він толерантно пояснив зам декану, що той мудак, ***овий препод і вкрай злобне чмо. Використання  шевченківської мови з відповідним каталогом термінів і виразів не врятувало хлопчину від переслідувань, утисків і цькувань, репресій гідних дяді Йосі і всяких інших зайобів.
- Прикинь – продовжив Гріша – ці суки завалили мене на останньому ГОСі! На сраній теорії завалили. А це створює всі умови для походу в армію або для влаштування на прекрасну роботу з гаслом «вільна каса».
-Так а чого ти очікував? Ти ж обісрав Гєнку, причому на виду у всієї групи, а такі речі ці мудаки не пробачають.
- Думаєш що я шкодую про той виступ? Так, трохи є – потрібно було говорити перед більшою аудиторією і на останок розбити йому хлібальник. Хоча це все мої не здорові фантазії. Давай краще йобнем чогось?
Фраза «давай йобнемо чогось» чи «може рюмочку чаю» чи «по пиву?» звучала не дуже часто, проте завжди вчасно і означала не що інше як чергову пригоду або наше вознесіння до рівня кращих представників філософських шкіл 20 століття.
-Давай. Тільки без фанатизму, бо я вже давненько не вживав.
- Похуй. – Лаконічно спростував мої надії Гріша.
…та вся ця «система освіти» нікого, сука, не вчить і вчити не збирається. Ну вот ти, да? Ти ходиш на срані пари, де завдяки своїй силі волі терпиш вісімдесяти хвилинну проповідь якогось професОра (частіше – його помічника або якогось задрипаного аспірантика), пишеш кілометри конспектів, купуєш методички, книги, реферати, курсові тощо. Приходиш на практичні заняття, рвеш сраку щоб отримати якісь більш-менш пристойні бали, здаєш раніше закуплені чи скачані і перероблені реферати, лижеш сраку викладачам, щоб щось перездати і не дай боже щось перепитати чи обговорити. Ну ок, тут я перегнув трохи, але все рівно вони того не полюбляють. Словом – ***риш граніт науки. Під кінець семестру приходить сесія. Ти отримуєш лістік формату А4 з переліком питань (штук 100-150) і тут до тебе приходить кристально чисте і безкомпромісне прозріння – зря ***рив. Бо саме така реакція у студентів кожного разу як вони перечитують питання до іспиту.
На данному етапі в гру вступає одногрупник-похуїст, який благополучно прокурив і пробухав більшість занять, кашлянув прєподу і получив собі свої 30-40 балів і в *** не дує. Розуміючи, що читати підручники і решту маразматичної зарази, яку писали наче для дебілів, ти не будеш, не встигнеш, не хочеш, не зможеш (і взагалі воно тобі нікуди не впирається) – ти купуєш шпори. То така фігня, яка має короткі відповіді на всі питання, і займає сторінок 30-40 формату А4. Ви благополучно ботаните, зубрите відповіді, розумієте, що цілий рік вивчали якусь ***ню, а не вказаний предмет. Само собою, що отримуєте однакові оцінки, бухаєте, гуляєте і через 4 дні забуваєте все під ноль. І тут постає сакральне питання – нахуя? Нахуя весь рік я вчився й дупи підарські лизав? Занавіс.
P.S. Не претендує на премії за пунктуацію чи тому подібно х**ню.