Пiдставляючи обличчя холодному вiтру

                «Я – вітер на морі,
                Я – хвиля в океані,
                Я – гуркіт моря…»
                (Аморген)

 Колись давно я відвідав графство Арма (точніше Ард Маха). Я блукав зеленими пагорбами і біля занедбаного картопляного поля зустрів селянина з лопатою, що сказав мені: «Колись ти був рудим ірландським хлопчиком, а зараз став сивим журавлем який летить невідомо звідки і невідомо куди…» Згадавши цей випадок я написав таке:

 Я – терпкий дим, що здіймається
 Над картопляним полем Донеголу,
 Коли селяни землі каміння
 Спалюють бадилля своїх картопляних снів.
 Я – солоний присмак вітру
 Буремного дня ірландського літа,
 Я – руда чуприна ірландського хлопчини,
 Що думає про сонце
 На землі графства Арма –
 Землі, де крім пострілів
 Немає нині іншої музики,
 Де діти малюють на стінах
 Людей з рушницями,
 Де мрія про зелений
 Листок білої конюшини
 Зависає в густому повітрі
 Кельтських сутінок Уладу.
 Вирує холодне море –
 Загусле ірландське море.
 А ми все дивимось
 У його далечінь
 Вицвілими очима привидів.