Бегемот розд л

Ви коли небуть були присутними при чомусь великому? ….ось і я не був. Але чомусь завжди відчував  щось велике  в собі,  щось що легше за душу,  і те що тяжче за всі гріхи.
Я довго намагався дати йому назву, прикликавши на поміч Бога. Адже згідно Біблейських сказань спочатку було слово….і слово було Бог. Але жоден  з Богів не підходив  під цю категорію,  можливо цей Бог ще не родився, можливо йому, ще тільки належить стати месією. Повстати з  мертвих і повести за собою  світ.  Для  гостроти моменту не вистачало тільки встати і метнути  в когось блискавку,  когось перетворити на камінь,  залити вселенським потопом сусідів знизу,  а потім зібрати собі подібних і 40 років водити їх по пустелі роблячи з недолугих рабів – дітей дюн.


- А ранок майже завжди був спраглий, як сенька земля після тижня посухи, яку могла втамувати лише королева мінеральних  вод «Миргородська». Сьогодні  королева видалася досить примхливою і як шльондра що корчить з себе цнотливу фіфу, дала мені в носа стиснутим солонявим повітрям, від чого я тричі чхнув на правду, хоча на яку поки второпати не міг.
Королева хоч і була примхливою але враз розтанула  та потекла по тілу цілющою   вологою,  підіймая з  середини єства старі дріжді, що вмить опустили на очі легенький туманець в  якому проносилась недолуга фрагментальна презентація вчорашнього вечору. Хоча хронологія в них  була підгуляна,  і картинки поганенько нанизувались на вістря здорового глузду.
Спроба підвестися успіхом не увінчалась, і замість того щоб підвестися,  прийшлося гепнутися на підлогу прямо як кіт  мого сусіди по підїзду на 4 лапки,  що мав досить кошерне імя  Ізя.
А причина мого перетворення на Ізю була досить банальна (нога), але це я дізнався пізніше у травматолога, що був доволі цікавим хлопцем і лікував людей байдужістю приправленою нахабністю. Його основний постулат був  надрукований на плакаті і висів поруч з різьбленою іконою не відомого мені святого і звучав не іначе як «Якщо людина хоче житти то медицина безсилла».
Ось і виходило, щоб вилікуватись треба перехотіти жити. Хоча на той момент житти мені хотілося доволі  сумнівно. Королева с дріждями вступили в такий симбіоз що породили щось нове, від чого в мене явно почався токсикоз.
Від айболіта я вийшов з рецептом,  що кількістю записаних в ньому препаратів явно те тягнув на однин розтяг зв'язок. Хоча ще у кабінеті Цюпка, а саме таке прізвище носив айболіт, було зрозуміло що байдужість поширюється тільки  на пацієнтів. Власний же гаманець був якраз у пошані. І після 1 препарату, який у моему випадку слугував священий грааль нашої вітчизняної медицини  - мазь вишневського, стало зрозуміло що Цюпку платять відсоток  з аптеки. А коли він почав вмовляти мене купувати ліки в аптеці що знаходилася на території лікарні, мовляв там дешевше, сумнівів не залишилось.
І пішов я з тим таки списком  до аптеки….та ні ....до крамниці…..Там купив у Оленки…так звали продав чиню  в крамничці що знаходилась на території лікарні….дві капустини  і баночку меду. А потім  спіймавши одного чубатого хлопчину попрохай його віднести того рецепта разом із капустиною Цюпку,  ніби той Козел дуже хотів капусти….давши хлопчині Богдана він з радістю погодився. А меду…..а меду козлам зась……Якщо по правді до лікарні я пішол лишен з одною метою…..зробити  рентгенівський знімок… на якому і без  медичної освіти було видно що все  з  моею ніжкою добре,  а біль і набряк це лише розтях,  а до Цюпка пішов за направленням на той таки рентген. А потім для того щоб,  подивитися що з цього вийде.
Капуста з медом мені була потрібна для лікування, хоча якщо економно то капусти хватить мабуть і на борщик, цей рецепт використовували ще за діда-прадіда, капустний листок змастити медом і на ніч примотати тугим бинтом до хворого місця, від розтягів саме воно.


Справа в тім, що хоч картинки в моїй горе голівці танцювали гопака, я добре пам’ятаю   Сову, ні не птаха. Таку назву  носила  одна забігайлівка….що знайшла свій прилисток на околиці міста і була як справжня сова майже в лісі.  Я добре пам’ятав себе з цій сові…добре паятаю  як  розповідав анекдот про кавказця який викрав собі дружину,  тай віз її собі похапцем перевальцем в сусідній аул, аж раптом кобилка на якій вони так славненько  їхали спіткнулася, дитя гір подивилося кобилі в її кобилячі очиці і сказав – Раз….хоча для контексту краще б звучало …..Адин…..через  декілька годин історія повторюється….кобилка знову  спіткнулася…..на що кавказець……промовив …..два….через  годинку те саме….кобилка зному мала не обережність спіткнутися ….тут кавказець дістае кенжал і крутнувшись на ньому відтинае кобилі голову.  Потім була 3 хвилина ремарка  з яскравою жестикуляцією  як с бідної кобилки увсебіч летіла її  кобиляча крівця. Коли  горе наречена  почала  сварити свого горного орла, за те що  він так зухвало пустив їх  транспортноє  средство на бастурму.
 Кавказець сказав …..Раз….!
Піся доволі гучного як на компанію   з  5 чоловік  реготу, взяв на руки Даринку і поніс на танц майданчик танцювати…Вона там щось говорила…що не треба її чіпати, що вона не хоче….на що я сказав ….РАЗ….топто АДИН…що визвало нову хвилю сміху…ще сильнішу за першу, і що саме цікаве  в Даринки теж зявилася щира посмішка.  Так ….я саме поніс Даринку на танц майданчик…що  саме розірвався мовомодною пісенькою  у стилі….бумц…бумц. Даринка була доволі тендітною, її тендітність увінчували дві стиглі дубівки, що завжди зявлялися першими за Даринку. Чомусь сьогодні Даринка була схожа мені на яблуньку…хоча я дуже суровий в таких  порівняннях  особливо в тих  що стосуються фауни жіночого тіла і флори. Так саме на яблуньку яка з дуру обродила  такими плодами, що тепер не може втримати ті плоди, що їх ото щоб вберегти гілля добрий садівник мусить струшувати.
Ось так і я поніс трусити свою Яблуньку, яка незнать від чого породила дубівками. Ще  пямятаю як піся танцю водив козу від столика до столика, в результаті гарненько випивши і закусивши поплентався до шинквасу  і виторгувавши  там бутилочку солодкого шампансько  повернувся до знайомої п’ятірки. Мабуть водіння кози таки  вдарило мені в голівоньку бо зайнявши містечко пору з Даринкою, яка тепер вже на всю мені посміхалася  радісною  посмішкою,  якою  посміхають счасливі чи  трішки дурненькі жіночки, що  в принципі одне і теж.
 Відкив пляшку і як переможець формули Адин…калатаючи почав поливати ним спочатку Даринку а потім і всіх охочих поклеїти дурня, чи бухнути на халяву. Я щедро поливав свою яблуньку щоб вона не всохла. На диво мій полив не визвав ніяких  негативних  емоцій….скоріше навпаки…це трішки розбуркало вже навіть трішки сонних гуляк, після поливу змочена  біленька ковтинка моеї яблуньки втратила всякий сенс.  Біла коротенька без будь яких написів чи візерунків ковтинка в мить зникла, хоча де не де і зосталися сухі клаптики. Яблунька не знітилась від того що її принади хоч і не випорснули але були як кажуть на лице, вона  не смикалась намагаючись щось там приховати.   Вона дивилась в мої  смутненькі очі з посмішкою,  і в її очах крім виклику явно танцювали бісики. Даринка після поливу як ожила і вже сама потягнула неме на танц майдандич…її  тендітне тіло наповнилося якоюсь хтивою силою, що вмить сплеском вирвалася на зовні такою грацією і пластикою, що  вмить балачки за столами зчухли…и залом покотився  спочатку тихенько …..потім все гучніше…свист в перемішку…..ОГО….амереканського з хохляцьким акцентом…ВАУУ….згадали не злим, тихим і Евкатія Коловратія. Танцювала Даринка і справді неперевершено,  і мокра ковтинка лишень підкреслювала образ, ні грамини його не псючи, вона виглядала Богиную…підіймаючи брудну ноготу  до вершин шляхетного еротизму. Тепер я був певен що моїй яблунці не загрожують жодні буревії. Хіть що її так не обережно розпалила Даринка, взяла за шкірки зеленого змія що вже відчував себе в моїї крівці як в себе дома. І Я теж пустися до танцю,  моему приміру відразу послідувала добра половина чоловічого контингенту «Сови», хоча вони і не розуміли що яблунька не для них росла,  і не їм сьогодні куштувати баштан. Нашому з яблунькою танцю позаздрив би не один хореограф якщо  не брати до уваги техніку виконання.
Правда я собі зараз подобався. Мені заздрили  всі чоловіки від мала до велика що сьогодні мали місце бути в СОВІ,  і я впевнений що вони на моему місці уявляли себе, плавно змінюючи танц майданчик на ліжко уявляючи що таке диво може там виробляти.
Рада б душа до раю та …..пиха страшний гріх , тільки но я вирішив зробити фінальне па з підтримкою Даринки,  як ніжка моя стала трішки на бік…
Отямися я коли Братик знів в мене  дубівки що лягли мені разом з Даринкою  на плечі як офіцерські погони. Ось так краса може  і рятує, але тільки не пихатих самоуків танцюристів, навіть якщо їм там нічого і не заважало.
Безголова публіка нічого не зрозуміла, домислюючи в моему  з Даринкою  кульбіті  замисловаті па. Хоча лежачи на підлозі чхати я на них  хотів.
Братик як справжній знахар замовив на шинквасі знеболювального. Після анестезії на танці мене більше не тягнуло, Даринка теж збайдужіла  до танцю, враховуючи що ковтинка підсохла і дубівки дули надійно сховано. Відкритим голосуванням було вирішено покинути сову, взяти ще щось на шинквасі…..закусити випити і прогулятися трішки коло річки поряд з якою  межувала і сова.    
Прогулюватись в моєму стані  було не дуже доречним адже ніжка моя нагадувала пампушку і у 42 розмір ніяк не вміщалася. Прийшлося скинути взуття та йти босим.  Час уже давно перехилив за  3  і на травичці рясніли прохолодні  краплини життєдайної вологи, що так приємно холодили вражену дурістю кінцівку. Даринка демонструючи свою  освідченість з надання першої медичної  допомоги,  курси якої  вона відвідувала при університеті, хоча в цьому я сумнівався….хоча якщо і відвідувала, то як казав мені Адин недуренький чолов’яга…..якщо вам дали хорошу освіту то ще не значить що Ви її отримали. Даринка  невідань звідки дістала хустинку і змостила на моїй ніжці, щось на кшталт повязки, хоча і толку з неї  небуло не якої, крім тої що намокши від роси приємно охолоджувало. Потім Даринка хотіла продемонструвати як її навчили виносити ранених з поля бою…..Даринка аж занадто війшла в образ…….мать….терези….і мені коштувало 5 хвили вмовляння що мов не така я вже і кривенька качечка….що можу  і сам,  а якщо вона вже так  хоче то може підставити мені дружне плече, хоча в випадку з  Даринкою  справедливіше булоб сказати цицьку.
Потім сидячи біля річечки і допивши залишки анестезії всіх трішки потягнуло на сон….врешті начало актив ненько сіріти….і ще трішки  і нас би зустрів Ярило. Зівання переходило в нас як  трубка Миру,  і не встигав хтось закрити рота як тут же хтоль тягнув своє…..е.ееееее….ааааа…..уууу.
Вирішено було….брати таксі і їхати відсиатись…….таксі навіть викликати не стали адже біля закладу було повно всоїх  бомбил ласих  підзаробити на зайшлих гуляках. І пригнувши до якогось вусатого дядечка в роздовбану девятку….славненько так поїхали. 
А потім ми з Даринкою сиділи в мене на кухоньці і пили шикарний чай, що нагадував бутон квітки  і який всі нормальні люди заварюють в прозорому скляному чайничку, щоб особисто спостерігати як він розпускаеться. А ми з Даринкою не нормальні,  ми та,  самі по собі люди,  і чайник у нас красний і глиняний, і що в нього не поклади на виході буде просто чай.
 -  Представляєш, - потягуючи чай, ділиться зі мною Даринка, - сьогодні наснилося що мені Дельфін  зробив пропозицію.
Давлюсь чаем. Намагаюсь намалювати в уяві  собі цю картину, починаю  нервово наспівувати  в тому сенсі що «дельфин и русалка, они, если честно»…..
- Да не той дельфін! Не водоплаваючий,  а цей певец Дельфін! Мені його пісні ще років з 10 назад подобались.
Сумно згадується щось щось…депресивно…заунидно…хриплоголосе.
- виходь каже за мене заміж – збуджено продовжує Даринка,  а я про нього уже як 10 років і думати забула. Дивно еге ж.
- Та да, риторичну бовкув, намагаючись дати зрозуміти, що не маю зараз наміру думати про дельфінів. І взагалі тягнуло на сон, і я вже почав сумніватися що сьогодні мені захочеться вкусити забороненого плоду, хоча і райське деревце моє було уже трішки сонне і дивилося на мене каламутними оченятами, давалося і в знаки ніжка, яка без дії знеболювального відзивалася тупим болем.
А далі…..а.далі була Миргородська…..а ось Яблуньки якраз не стало….і присутність її увінчувала записка, нашкрябана олівцем для очей на фіолетовій серветці, явно поцупленій з сови, и приклеїна на магнітик з промовистою назвою «Досить жерти». Записочка така собі банальненька…я б хотіла продовження номер телефону….лікуй ногу…
Далі  буде......