Сон в руку

По злітній смузі я йшов, як Гагарін на Байконурі. Ледь відчутний вітерець лагідно торкався моєї "молодої" лисини. "Ти, головне, не смикайся і не нервуй - втішав мене інструктор-парашутист Вася - усьо буде ОК, я буду поруч. Якщо щось не так, я тебе підстрахую!" "Було б добре!" - з надією подумав я.

Ось і літак... "Боже! Невже це зараз відбудеться!" - радісно кричали мої піонери, проводжаючи мене в салон ТУ-2. "До зустрічі!" - якось невиразно відповів я їм.
І ось заревли двигуни, літак увесь затрясся і  зрушив з місця. "Може ще не пізно, може ще встигну вискочити?" - подумав я. "Пізно, пізно!" - подумав інструктор Вася. "Ну, і Бог з ним! Хай, що буде!" - погодився я з ним (теж подумки). Літак набрав висоту і ось вже пілот дає сигнал червоною лампочкою. У мене навіть думка промайнула: "Ти диви, як в Голландії на вулиці...". Але хід приємних думок обірвав Василь, ні, Васєчка, бо від тепер уся надія на нього. І раптом, я весь похолов: "Вася! А де твій парашут?"
"От, блін, знову забув біля барної стійки!" - ніяково відповів гад Василь.
"Ну, ти не бійся, це дуже легко... раз і на землі. Сподіваюся, ти нічого не їв перед стрибком?" - давав фахові поради інструктор.
"Перший - пішов!" - кричав вже його напарник.
"Другий - пішов!" - нібито якось змінився голос напарника на жіночий вереск. Я був третім...

"Та пішов ти, Грицько, скільки можна галасувати, ніч глупа на дворі, а ти усіх побудив. Тобі щось страшне наснилося?" - запитала дружина.
"Усе гаразд, іди спати!"- заспокоїв я її і сам, зітхнувши, перевернувся на інший бік. "Це ж треба такому наснитися! Все, більше не буду на ніч дивитися фільми жахів." - подумав я засинаючи...

"…а-а-а!!! Де кільце, де це довбане кільце?!! А-а-а!!!"
..."Грицько! Ти знову кричиш?" - десь скрізь сон почув я знову голос дружини.
"...ні, я літаю...!" - чи то відповів я їй, чи то це мені наснилося...