Слова...

Як часто, ми говоримо багато зайвих слів
Тих слів що розбивають рідні душі…
Ні, не кажу що  треба сипать сахар в уші,
Та просто варто, пильнувать свої вуста…

Чому говорячи не думаєм про когось,
Лише воюємо за власний інтерес.
Ми раним тих хто нам найбільш потрібний
Не розуміючи що це регрес.
 
Чого очікуєш пронизуючи словом?
Невже ти думаєш що рани заживуть?
…Все заживе рубці на згадку стануть,
і ми підем вперед забувши що було!

… Слова…слова…слава… яка ж сила-силенна сила цих простих звуків складених до купи…  та хто хоч колись по справжньому зрозумів яку зброю ми маємо, зброю масового враження… Варто просто озирнутись і можна побачити безліч людей вражених ними. Кожен ходить з наскрізною раною від гострого слова, кожен розуміє справжню небезпеку війни «словами» та такі війни відбуваються…Що з нами? Чи не набридло ще ходити по полю бою спостерігаючи картину вбитих і поранених людей словесними дуелями? Чому ми не можемо просто скласти зброю? Кожен…не чекаючи доки вона випаде з наших рук коли ми отримаємо чергове поранення!