Про100 Вечiр

Просто вечір. Вино. Мед. В димарі змагаються дим і вітер. В лежанці палахкотять полінця вербових дрів. На фіранці промінь рожевий. Але ж сонце вже сіло. Дивина та й годі...

У філіжанці кава вже зовсім холодна. Поряд томик Монтеня у шкіряній палітурці. Що я шукаю у його застарілій французькій, яку несподівано добре знаю? Де я? Ти скажеш нарешті, Господарю моєї натальної карти? Нащо я тут, а не там, на стежині, де мала скінчитись мандрівка Мішеля.

Коли подивитись назад на дорогу ветлясту з верхівки на башті слонової кістки, побачити можна як все до ладу складалось. І все на місця свої можна розкласти. Дуелі, інтриги, пригоди любовні, коханки і добрі самаретянки, католики та гугеноти. Яка мізерія, якщо подивитися на все те тверезо.

Коли подивитися вперед, то бачиш лише туман, та верхівки сосен. Обриси неясні, несформовані бажання. Вкотре думаєш: "все буде добре". Лежанка вже тепла і час зварити глінтвайну.