Я так сумую по твоїх обіймах,
Я так сумую за твоїм теплом.
Ти залишивсь назавжди в моїх мріях,
Які в собі виношую давно.
Коханий! Пробач мені мою вину.
Колись на твої щирі почуття
Не келих меду, а склянку полину
Я вилила без долі каяття.
І лиш тепер я тільки зрозуміла,
Що був і є ти сенс мого життя.
Душа моя немов би заніміла,
Тим почуттям не буде вороття.
Прийшла вже осінь, й буйні вітровії
Зірвали з клена той останній лист.
Так із роками гаснуть мої мрії,
Ті, що про тебе мала я колись.
Зизнання
© Copyright: Вера Кириченко 2, 2013
Свидетельство о публикации №213100400313
Свидетельство о публикации №213100400313
Рецензии
