Про100 нiч

Просто ніч. Розпустились лунарії. Шарудять їжаки.
А один надсміливець шпацірує доріжкою саду так шпарко,
що його ще попробуй догнати.
Ось він від першого дотику в кулю згорнувся бідака.
Добре, не стану чіпати...

Пробивається місяця сяйво крізь хмари.
Десь в дубині поухкує сич.
Кажани вилітають на лови.
Верболози густі, як крізь сито
пропускають туман,
що в левади поволеньки суне.
Ніч.

Можна довго іти навпростець через луки.
Можна навіть у луг під кінець забрести.
Неодмінно знайдеш там калину, бо як же без неї.
Ні плодів не насушиш, ні сопілки не втнеш.
Ну а далі за жанром підуть соловейки,
козаченько, що думу гадає:
"от же лихо, яка заковика!"
час від часу пускає сльозу по ретельно побритій щоці
та боїться сказати матусі,
що на Катрі кортить оженитись йому.

Ну, залишмо сердегу. Архетип то таке: відкараскатись - зась!
Краще йдем на запилене  трішки горище.
Там у мене старий телескоп.
Я сюніч буде знов звіздарем, чорнокнижником,
дуелянтом утеклим від пильних очей
маґістрату, мотрон, єзуїтів та рогатих сеньйорів
(хто їм винен, погано дивились!)

Я сьогодні побачу насправдішнє небо.
Тут і зараз.
Не оту ретроспекцію, де роки світлові,
де наднові, які вже давно неживі.
Хочеш те подивитись зі мною?

Тоді слухай уважно!
Це Всесвіт пульсує у серці твоїм.
Ця ніч - особлива...

Повтори по складах: "про-сто-ніч".