Хтось у сiрому

                «Пшениця – юнакам,
                А вино благоуханне – дівам;
                Жніть, друзі мої, жніть!»
                (Григорій Сковорода)

 Блукаючи мокрими вулицями осіннього Дубліна, зачіпаючи своїм костуром старого відлюдника мокру бруківку дороги вікінгів, я подумав, що вітер – це хтось у сірому. Так мені здалося…

 Я теж осінній пес Кулана,*
 Я теж, як листя
 Спадаю у безодню Ніщо.
 Хтось у сірому
 Сказав, що Ніщо воно,
 Як осіння сирість,
 Як мокрий дощ дня
 Десятого жовтня.
 Сонце моєї осені,
 Як Місяць вашої весни:
 У шматку твердого сиру
 Ті самі кратери,
 Як і на шкірі сліпого пастиря –
 Пастуха зірок міста.
 У кожного свої Ніщо,
 Як монетки.
 Киньте їх дзвінкою лептою
 У капелюх клена-безхатька:**
 Він загубив свої золоті асигнації.
 Залатайте мені дах хмари –
 Нехай моя тінь сховається
 У хату тужливої осені.
 Келих неба наповнений
 Гірким віскі.
 Ковтайте його!
 Ковтайте!

 Примітки:

 * - всі ми на нашому сумному острові є псами Кулана. Всі йдемо на офіру чи то нашим мріям чи то героями колісниць сонця…

 ** - можна кинути їх у капелюх ясена-жебрака. Це не принципово.