Свобода

                Свобода Людвик


         Armadny general Ludvik Svoboda.  Z Buzuluku do Prahy 


                50  лет правдивой книге!!! 
                (2013) 


...Ніколи не забуваймо, як легко ми втратили свободу і як важко, ціною яких величезних зусиль та жертв нашого і особливо радянського народів повернули її!..


   Из книги Президента Чехословакии Людвика Свободы  «От Бузулука до Праги» (переклад з чеської за виданням „Armadny general Ludvik Svoboda. Z Buzuluku do Prahy \ Praha. 1963”)   


               Скорочення, зміни в перекладі Андрія РябокОня 



                ***   



                стор.330: 

...На визволених територіях панували страшні злидні.  Повертаючись у свої села з гір і лісів, де вони змушені були ховатися, люди не знаходили домівок.   Багато населених пунктів було знищено дощенту /вщент/.   Так, лише в невеликому Стропковському районі після відступу гітлерівських орд ми нарахували 50 повністю або частково знищених сіл і хуторів.  Люди терпіли /потерпали/ від голоду.  Ми звернулися до радянського командування з проханням допомогти цивільному населенню харчами. Про наше прохання негайно повідомили в Москву, і за два дні ми довідались, що Радянський уряд передав нам у дар 500 000 кілограмів борошна.  Тепер наші польові пекарні могли допомогти мешканцям визволених районів Східної Словаччини. 

   Визволяючи країну від гітлерівських окупантів, частини корпусу вийшли до річки Ондави.  Карпатські хребти, ліси були вже позаду.  В горах залишилися сотні могил радянських та чехословацьких воїнів.  Треба було пролити багато крові, піти на великі жертви, щоб численні перемоги радянських і чехословацьких частин 6 жовтня 1944 року увінчалися переходом наших державних кордонів через Дукельський перевал. 

   Втрати наші були досить значні, але в зоні наступу нашого корпусу фашисти зазнали мало не втричі більших втрат.  Якщо врахувати, що ворог оборонявся на заздалегідь підготовлених рубежах, що він стягнув сюди значну кількість військ з інших ділянок фронту і зосередив тут багато вогневих засобів, то можна з гордістю сказати, що воїни 1-го Чехословацького армійського корпусу билися відмінно! 

   Той факт, що ми зазнали в Карпатах значних втрат, емігрантський уряд в Лондоні вирішив  /намагався/ використати як привід для розформування корпусу /,щоб розформувати корпус/.  Буржуазні правлячі кола боялися, що корпус заважатиме здійсненню їхніх користолюбних /шкурних/ планів на визволеній території, вони не хотіли, щоб у Чехословаччині втілилися в життя ідеї, за які боролися і гинули наші воїни.  Але перш ніж розповісти про те, як мала відбутися ліквідація корпусу, я хочу згадати про зустріч з президентом Бенешем у Кошіце.  З перших хвилин президент почав сердито вичитувати мені за втрати у дукельських боях. 
   - Пане колего, наші втрати на Дуклі страхітливі! – сказав він з докором. 
   - Пане президент, ви не досить добре інформовані, – відповів я. 
   - Ці втрати страхітливі! – стояв він на своєму.   
   На другий день після цього мене зустрів начальник канцелярії президента Смутний. 
   - Послухай, Свободо, мені не треба було казати про це, але старий пан* (*тобто Бенеш – пояснення Л.С.) не може простити /вибачити/ тобі страшних втрат, які поніс корпус на Дуклі. 
   Це вже було занадто! 
   - А чи бачив пан президент або ти сам справжній бій? Чи можете ви взагалі уявити таку битву, яка була на Дуклі, щоб розбирати й критикувати наші дії?! – запитав я обурено. 
   - Правду кажучи, ні, – визнав Смутний. 
   - То поїдьте туди й подивіться.  Передай пану президентові, що я запрошую його разом з членами уряду відвідати Дукельський перевал і оглянути місця боїв. 
   Наступного дня я був запрошений до президента.  Бенеш прийняв мене сухо. Він сказав: 
   - Пане колего, дякую за запросини. Я обов’язково побуваю на Дуклі.   
   За деякий час відбулася подорож президента і членів уряду в гори.  В районі Дукельського перевалу Бенеш і міністри побачили спалену, переорану землю, безформні уламки згорілої й розбитої техніки – нашої та особливо німецької.  Майже на кожному /кв./ метрі землі залишилась воронка від снаряда або міни.  Ліс на Дуклі скидався /нагадував/ на полеглий від граду хліб перед жнивами. Села були випалені дощенту, люди тулилися в куренях і землянках або в бліндажах та дзотах. 
    Я водив президента і членів уряду полем бою, розповідаючи // про хід недавньої битви.  Цілком зрозуміло, я не міг навіть приблизно описати всі труднощі й випробування, яких зазнали наші воїни.  Неважко було помітити, що картина бойовища, по якому пронісся смерч війни, і розповідь про хід операції справили сильне враження на Бенеша /та/ і тих, що супроводжували його. 
   Коли ми прибули до Вишнього Комарника, президент почав тремтіти, як у лихоманці. Він попрохав склянку міцного чаю.  Після короткого відпочинку я підійшов до нього й запросив усіх побувати в районі Нижнього Комарника, де сліди боїв виглядали ще страшніше.   
   - Дякую… – відповів тремтячим голосом президент, – далі я вже не піду.  Того, що я побачив, цілком досить, щоб мати уяву про бої... 
   …Бенеш поїхав. 

   Закінчивши огляд місць, де кипіли бої, ми з міністрами теж повернулися в Кошіце. Я не міг утриматись, щоб при першій нагоді не запитати Смутного, що сказав пан президент про цю поїздку і чи не змінив він думки про дукельські бої. 
   - Мабуть, на Дуклі справді було страшно, – ухильно відповів Смутний. 
   - Що ж, – сказав я, – бої // були жорстокі. Але в концентраційних таборах наш народ втратив у багато разів більше. 

   Наші частини в СРСР за неповних два з половиною роки боїв втратили близько 4 000 бійців, але ми допомогли визволити на території СРСР і Польщі десятки міст і тисячі сіл, а на Дуклі разом з радянськими військами відкрили браму свободи для нашої вітчизни. За той самий час у концентраційних таборах загинуло понад 300 000 наших співвітчизників!  Якби запитати у пана президента, ХТО ж несе відповідальність за ці жертви, невідомо, чи знайшлася б у нього відповідь. 
 

                *** 


   Крім жорстоких боїв з фашистськими військами, наш корпус на рідній землі мусив вести також боротьбу за власне існування. 
   У військовому архіві зберігається такий документ: 
«...На підставі Вашого донесення вважаємо, що із решток корпусу можна сформувати 3-4 піхотні батальйони, звівши їх в окрему бригаду... Полк важкої артилерії я маю намір розформувати. Танкову бригаду теж ...розформувати, а її особовий склад використати для поповнення піхоти. Парашутно-десантну бригаду ...до уваги не беріть. Інгр».   
   Це лист міністра національної оборони Інгра від 28 жовтня 1944 року до генерала Піки. 

   Подібне до цього розпорядження одержав і я... //  Зазначалося, що наші артилерійські та інженерні частини, так само як і танкова бригада, поповнюватись не будуть.  Так ставився лондонський еміграційний уряд до нашого корпусу. Замість того, щоб допомогти поповнити корпус, він забороняв проводити докомплектацію його частин. 

   Емігрантські діячі з Лондона категорично забороняли нам втручатись в організаційні й мобілізаційні справи у нашій країні, організовувати офіцерські школи, звертатись до радянського командування без відома генерала Піки. 
   До наказів такого роду ми вже звикли і просто не брали їх до уваги, тому що обстановка вимагала саме протилежного:  щоб наш армійський корпус з /із/ дня на день зростав і міцнів, щоб він міг взяти ще активнішу участь у наступних визвольних боях. 

   Лондонська реакційна військова кліка на чолі з Інгром доклала всіх зусиль, щоб нав’язати нашій частині в СРСР дух домюнхенських статутів, французьку організацію постачання військ і реакційну систему грошової оплати солдатів. Але всупереч усім розпорядженням і /вказівкам/  наказам з Лондона ми провадили й далі постачання корпусу... 



                Стор.335: 
 ...Наша ділянка фронту вздовж річки Ондави півтора місяця лишалася стабільною. 
   ...По той бік річки оборону займали разом з гітлерівськими військами угорські частини. Нам було відомо, що основна маса угорських солдатів, звільнившись від чаду хортістської пропаганди, настроєна /налаштована/ проти дальшої /подальшої/ участі у війні на боці німецько-фашистської армії. 

Якось до командного пункту 2-го батальйону наблизилось троє мадьярських солдатів, які заблудили /заблукали/ в густій хуртовині.  Натрапивши на наш КП, вони без бою охоче здалися в полон. 
   На допиті в штабі // угорці не приховували своєї радості від того, що їм, хай випадково, але пощастило піти від німців.  Полонені розповіли, що фашисти їм більше не вірять, що в кожній угорській роті є німецький фельдфебель і що угорські частини діють уже не самостійно, а в складі німецьких з’єднань.  Один з полонених /*навіть/ запевнив, що його командир роти перейшов би до нас з усіма солдатами, якби не боявся мінних полів, на яких, мовляв, загинуло вже багато їхніх саперів. Полонений добровільно запропонував повернутися до командира й привести його разом з ротою. Він говорив так /настільки/ переконливо, що начальник штабу батальйону Квапіл вирішив полоненого відпустити. 
   Мадьярський солдат справді повернувся і привів з собою всю роту разом з командиром. 


 

                ***
                *** 
                ***