Я

                "Я присягаюсь...завше обожнювати
                двох богинь:Музу й Свободу"
                А.Рембо

Вечір.Так гарно зустрічати його в полі.Люблю захід сонця,коли закінчується ще один важкий день,коли сонце світить на тебе збоку освітлюючи все немов ліхтариком.Це початок ночі,чарівної пори яка пахне свободою.Ніч- це час життя. Я вже сиджу на траві,сонця вже майже не видно і таке відчуття що з ним ідуть усі проблеми,так легко на душі.Я ліг на спину заклавши руки за голову,от лежиш так ввечері в полі і відчуваєш що ні від кого не залежиш,ось це момент справжньої свободи. Чую як біля мене в траві грають цвіркуни,десть там далеко,ген за обрієм шумлять гаї і солов' ї грають вечірню пісню. Вітер полоще прохолодою босі ноги заховані у невисокій траві. Ось вже і ніч, чомусь мені здалось, що то не гаї шумлять, а моя власна душа. Тихий, нікому не чутний шурхіт. А все лиш тому, що люди вже просто нехочуть бути собою. Чуєш,зорі співають? Ні. Відповідають вони. Хоча, можливо всежтаки чують, просто нехочуть казати щоб не видаватися дивними. Зорі... Чомусь хочеться сміятись, сміятись тому що вільний. Біля мене горить вогонь, жар б'є мені в обличчя й одразу стає так тепло й спокійно. Така маленька краплина світла у вільній тиші, краплина світла у мені... Чуєш,зорі співають?