Так якось по-чаклунськи світяться у тебе очі,
Як переступаєш мій поріг.
І відголосками летять слова щоночі.
Твої. І топлять сталий лід.
Кружляло щастя по пустих артеріях,
І ховало біль до настання зими.
Стукалось у двері приземлених матерій,
І сипалось розуміння – час іти.
І знаєш, не потрібно щось шукати,
Бо що хотіла – вже знайшла.
І не боюсь твоїм рукам життя віддати.
І гріти небо. Разом. З нашого вікна...
Пазл
© Copyright: Мила Славина, 2013
Свидетельство о публикации №213102000939
Свидетельство о публикации №213102000939
Рецензии