Три D

 
 Жили собі три подруги, які були дуже різними, що давало привід сумніватися в щирості їхньої дружби. Вони не бачилися вже багато років і от одного вечора, який поступово переплив у ніч, зібралися разом. Обговорили майже всі теми, але всі як одна уникали чи не найважливішого питання. Питання про особисте життя. І коли розмова впритул наблизилась до теми табу, одна з подруг не витримала й почала розповідати все , що накипіло.
- Ой, дівчата. Немає вже сенсу мовчати. Усе одно ви так чи інакше про все дізнаєтесь, тому краще вже від мене. Ви пам’ятаєте мого чоловіка? Так? А от
я вже ні. Ті часи, коли ми жили душа в душу, закінчилися разом із мишами. Він втратив роботу, але я його не засуджувала, не дорікала йому. Навпаки, дозволила відпочити, дала шанс віднайти себе. Тоді мені здавалося це розумним, а зараз звичайною дурістю. Я сама дозволила йому сісти мені на шию та звісити лапи. А наш син? Бідолашний кожного дня бачив вичавлену, як лимон, мати та батька, який просто лежав на канапі та нічого не робив. Мені досі соромно перед сином за це. Він так і не побачив гідного приклада чоловіка.
Після кількох років такого життя, коли вся родина трималася лише на мені, я сказала собі: «Досить!» Досить це терпіти. Я не повинна тягнути чоловіка на собі. Якщо він не може бути годувальником або хоча б гідним батьком, нехай залишається один. Таке рішення мені далося непросто, але от що я хочу сказати, дівчата: деякі речі неможливо пробачити. І я йому не пробачила. Зараз, звичайно, уже не залишилося ані злості, ані зневіри. Я відпустила, бо жити з таким болем неможливо. Руйнівної ненависті потрібно позбавлятися вчасно, поки всередині не стало порожньо…
Тепер у мене все чудово. Син виріс, і я можу пожити у своє задоволення. Мені шкода, що я раніше з вами цим не поділилася, але, дівчата, тоді мені легше було впоратися самостійно. Мій біль - лише мій біль. І взагалі, я за натурою одиначка. Я сама по собі.
Повисла тиша. Стало чути цвіркуна, який був неподалік. Звичайно, дві інші подруги, які слухали, поставилися з розумінням до ситуації, висловили свої думки з цього приводу, трохи похитали головами, не схвалюючи її за потайливість, але не більше. Свою розповідь почала друга подруга.
- Навіть не знаю, із чого почати. Десь рік тому в мене теж з’явився чоловік. Я стільки часу прожила сама, аж тут намалювався принц. Спочатку він і справді нагадував персонажа з блакитною кров`ю. Навіть я своїми великим очима не змогла роздивитися його справжнього. Ну, не вистачило в мене мудрості. Так от, він стрімко увірвався в моє життя, ставши тим, кого я
завжди хотіла. У нас були казкові два тижні, які швидко сплинули. Після них почався жах. Було таке відчуття, що від мене залежать наші стосунки, щось робити завжди мала я, але ніяк не він.
Я повинна була завжди його розважати, бо він же центр Всесвіту, звичайно. Дівчата, ви мене знаєте. Ви знаєте, що я довго можу терпіти, робити те, чого від мене хочуть, але коли уривається терпець, краще знаходитися на відстані. Наші стосунки закінчилися моїм вибухом, і йому, як ви здогадуєтеся, добряче перепало.
Кілька днів тому, до речі, він знову нагадав про себе, але я сіла на гілку та зробила вигляд, що не знаю його. Я обрала ігнорування. Так, це жорстоко, а що робити? Я захищаю себе та залишки своєї гідності. Може, з часом ми будемо спілкуватися, але не зараз. Зараз я не готова взагалі до будь-яких стосунків. Я щиро марю ними, але все ж не готова…
Отака сповідь вийшла. Жінки знову затихли. Мовчання порушила остання, яка ще не мала змоги поскаржитися на особисте.
- От я вас зараз слухала, любі мої, і розуміла кожне слово, кожний погляд. У мене з часу нашої останньої зустрічі теж були стосунки. Хоча це й стосунками назвати важко. Чули про гру в одні ворота? Це саме той випадок. Одного ранку я зустріла чоловіка й одразу ж закохалася. Вирішивши все за нього, уже побудувала наше щасливе майбутнє. Я думала, він кохає, а він просто полював. А чого ще можна було чекати від мисливця? Він узагалі мене з білкою переплутав. Це так образливо.
Отже, у нас нічого не склалося. Уже ввечері він пішов, але той день, мабуть, був кращим у моєму житті. Він зник, а я знову залишилася одна, шукаючи засоби існування. Таке життя.
Іншим було нічого додати. Жінки просто подивилися одна на одну, посміхнулися так, як посміхаються люди, які знайшли таке необхідне порозуміння. Попрощалися просто, звичайним «бувай».
Кішка побігла додому, де на неї завжди хтось чекатиме, хоча вона й не потребує цього. Сова полетіла до лісу, щоб знову сісти на гілку та подумати про життя. Лисиця ж залишилася на місці, бо в неї немає дому. Вона вільна та вразлива водночас.