Мар с Ерд

   Привіт,читачу!Я тебе попереджаю,що ти пізнаєш давні події,які переказували в нашій сім'ї з покоління до покоління.У сьогоднішньому 21 столітті я вже здатна переповісти цю історію вам.Щоб ти знав,то ця оповідь про відважну Маріс Рейнквел.


   "Маріс проживала з мамою у двоповерховому будиночку.Батько дівчинки збудував його за рік до її народження.Маріс завжди шкодувала,що ніколи не бачила свого батька.Кожен раз,як дівчинка розпитувала у мами про тата,то вона казала,що він пропав на війні.Скільки відвертого щастя і гордості випробовувала ця маленька дівчинка!Але з цими відчуттями вона почувала і гірький смак втрати,що ніколи більше не побачить свого рідного татка.Хоча вона нічого про нього і незнала,але Маріс завжди і безперечно вірила кожному слові своєї мами,Еліни.Вони були водночас і найкращими друзями,і колегами,і рідними людьми.Зараз рідко де можна побачити такий міцний зв'язок між матір'ю і донькою.Звичайно,колись життя було зовсім іншим:і більше роботи,турбот.Я думаю,що ти знаєш,що колись королі і імператори брали данину зі своїх підданих і рабів.Нажаль,і це мирне селище,і це прекрасне поле не обминула спрага грошей.Маріс з дитинства бачила цих наглих,цих безсовісних людей.Не один раз Елін захищала свою дочурку!Ці люди хотіль забрати дівчинку до себе за наказом "короля",як цінну реліквію чи камінь з Тихого океану...



    Оскільки,як вам уже відомо з вище розказаного,будиночок  був розташований у полі,то Маріс приходилось ходити у сусідні села,щоб хоч з кимось познайомитись,погратись.Але,усі її зусилля були марними,ніхто не хотів з нею товаришувати.Звичайно було боляче чути ці неприязні відмови,слова,перешіптування за спиною:"Ось,дивись,ненормальна прийшла...Вона і нас заразить своїм сміхом і ненормальністю!Дивно,як її ще не забрали служителі народу?"Оскільки Маріс була з дитинства привчена не сприймати все близько до серця,тобто бути оптимістом,вона вважала що ці бідні люди не вірять у Бога,і саме це і не дає ім ступити на шлях праведний,що вони бояться влади,бояться що захочуть забрати їхніх дітей так само,як колись пробували забрати цю невинну душу."Звичайно,-думала Маріс,-якщо вони не вірять що їх може захистити Бог,то як вони можуть захистити себе?"Ця маленька,швидко підросатюча,дівчинка була сповнена кожен день невимовними емоціями,так ніби її хтось водив за руку,і приємним голосом настановлював на правильні вчинки і навіть думки!Маріс ще з малечку була розумною і довірливою дитиною.Але що крилось у її маленькій голівці,навіть її мама не могла зрозуміти.Так продовжувалось довгі 9 років."На всі питання мусить бути відповідь і пояснення"-неодноразово повторювла мати дівчинки,щодо неприязні людей.І справді,у свої 13,Маріс знає причину:дівчині з довгим каштановим волоссям,прекрасними голубими очима,хто б не завидував?Хоча,справа не тільки у зовнішності,а й у характері.Дівчинка завжди була до всіх привітна і весела.А для людей,які проживали у сусідніх селищах,це було дивно:як можна постійно бути веселою,привітною,коли навколо стільки проблем,коли життя таке складне.Коли кожен день треба думати про те,як вижити у цьому світі. Тому поселенці з недовірою і насторожливістю ставились до цієї життєрадісної дівчинки.


    Кожен раз,коли Маріс поверталась з ранкової прогулянки,мама зустрічала її на стежинці,що вела до їхньої хатини. 
-Сьогодні мама пекла пиріжки.Нетерпеться попробувати.-сказала Маріс сама до себе,коли поветралась з  прогулянки.
Але цього разу щось було не те-мати не зустрічала її.Це була їхня традиція-кожну суботу пекти пиріжки змаком чи з варенням."Що ж трапилося?"-подумала Маріс.
І тут дівчинка побачила,що їхній будинок палав у вогні.Як це могло статись?Дівчина побігла у сусіднє селище і на весь голос кричала "Допоможіть!"По дорозі,Маріс зустріла жінку.Маріс якимось чином зрозуміла що до неї можна звернутись,що вона не відмовить.Але не тільки добра душа характеризували Маріс.Це бувало рідко,але ж бувало!Дівчинка могла чути думки інших людей,і в одну мить могла побачити всю історію їхнього життя.Це ж зараз і трапилось.Проте що бачила Маріс ви взнаєте трошки пізніше,наберіться терпіння,це буде ще не одна така дивна сетуація,коли вам потрібно вникнути у життя цих різних людей.яка відразу ж побігла з нею у бік пожежі.Маріс незмогла розгледіти її лиця,оскільки вона була у накидці з капішоном.



    Коли вони прибігли,то на місці будинку залишилось тільки згарище.В голові у Маріс було тільке одне питання:"Що з мамою, де вона?"Дівчинка була в розпачі,вона залишилася одна-однісінька:без дому,без мами.Що робити?Куди дітися?У кого просити допомоги?
І тут вона почула ніжний лагідний голос:
-Не сумуй,дитинко,підемо до мене.Ранок вечора мудріший.Завтра будемо шукати твою маму.
Коли Маріс підняла очі,то побачила лагідне обличчя літньої жінки,з зеленими очима,і гарним каштновим волоссям.



    "Можливо,це все був сон?"-подумала Маріс з заплющеними очима.
Єдине,що вона памятала,це пожежу,Міллер,корабель у небі,хлопця у домі жінки і те,як вона зомліла...
-Золотко,спускайся снідати!-почувся голос Міллер знизу.
-То це не сон.-сумно сказала Маріс.
Через 10 хвилин,Маріс,Ерді(син Міллер),і сама Міллер їли смажену яєшню з свіжовипеченою булочкою.
-Міссіс Міллер,-порушила тишину Маріс.-Ви вчора не помічали нічого дивного...?
-Та ні,не бачила.А що таке?-спитала місіс Міллер.
-Вчора,над згорівшим будинком,я помітила корабель у небі незвичайної форми.
-Мила,напевне тобі це привиділось або приснилось.-спокійно відповіла Міллер.
"Але ж бо ні!"-подумала Маріс,стискаючи під столом у руці кулон.
Вона точно знала,що це був не сон.Тому що,коли місіс Міллер відводила дівчинку до себе додому,Маріс побачила над будинком корабель.Так,саме над згорівшим будинком!Дівчинка бачила,як з корабля впавневеличкий предмет.Коли вона підійшла до того місця,то побачила,що це був кулон.Він був надзвичайно гарним:у формі сонця,а посередині нього-червоний камінчик.Піднявши його Маріс з трепетом притулила його до себе,розуміючи у глибині душі,що це приведе її до відповідей на запитання про маму.Припіднявши голову тільки вона бачила дивовижний корабель зі сріблястими вітрилами.
"Дивно,як Міллер його не помітила?"-думала весь ранок дівчинка.



   Маріс проживає тут уже 2 місяці,але як би приязно не поводилась з нею жінка,їй було важко,адже найріднішої людини,до якої можна було звернутись у любу хвилину,поряд не було.А ще й ніяк не складались дружні стосунки з Ерді.Яким би красивим не був хлопець,але Маріс не могла пробачити йому такого ставлення до себе.


 Дівчина не раз обходила селище де жила,окрім північної частини.Чомусь тільки туди місіс Міллер забороняла ходити Маріс.Але на сьогодні дівчина була налаштована серйозно-побувати там,де вона ще не була.


-Нічого собі!-вихопилось у дівчини,коли вона відчинила ворота до входу у таємничу частину селища.
Маріс думала,що тут буде везліч вуличок,хатинок,але ти ба!Одна хатина,одна-однісінька.
-БУ!-почувся голос з-за спини.
У дівчинки ледь серце не вискочило з переляку.
-Ч-чого тобі?-стараючись приховати хвилювання запитала Маріс у Ерді.-О!Знаю.Сюди не можна йти!
-Мати забороняла!Зараз піду і все розкажу!-схвильваним голосом відповів Ерді.
-Від тебе я цього слухати не збираюсь.-продовжувала дівчина,не даючи хлопцю й слова сказати.-Якщо ти щось маєш проти...
-Ні!-перебив нарешті хлопець.-Я хочу тобі допомогти!
-Так...Дай подумати...З чого б це ти вирішив мені допомати?-уже впевненішим голосом запитала дівчинка.
-Просто.-спокійно відповів Ерді.-Я спрробував увійти в твоє положенння...

-Добре-радше сказав розум дівчини,ніж сама Маріс.


   Хатина мала такий же неочікуваний вигляд,як і сама північна частина села.Одна кімната.Але там було все:диван,величезний стіл посеред кімнати,книжкові шафи і крісла.
-Маріс!Записник.-сказав Ерді,показуючи на стіл.-Незнаю,як тобі,але мені тут якось непособі.-продовжив хлопець.
Маріс,навіть не почувши його останніх слів,почала розповідати про пожежу,як його мати врятувала її,і саме чому дівчинка обійшла ледь не все село.
І найголовніше-про корабель.
-Ну,нехай буде і так,але для чого тобі записник?
-Ану здогадайся?в цій кімнаті ти не бачиш нічого незвичайного?Ось ці сині шпалери,що нагадують небо,картини кораблів,моделі кораблів,записи про кораблі,всюди кораблі,кораблі,які по формі,по опису нагадують корабель,що бачила я у небі.
-Добре,давай подвимось.-невпевнено відповів Ерді.
Маріс обережно розгорнула записник,і почала читати вголос:
-"1-й запис.1423 рік.
Берт сказав,що хоче побудувати літаючий корабель!"
"2-й запис.1423 рік.
Здається він не жартував!Уже більше місяця він сидить у своїй лабораторії.Мати дуже хвилюється,мовля-"О,мій любий Бертик...Всього 16 років,а уже голову собі забив якимись дурницями!"Але й не це головне,бо мати все на мене схиляє,що я у всьому винен."
-Далі читаю я!-весело сказав Ерді.
-"3-й запис.1424 рік.
Пройшов вже рік...Берт,мій досі любий і добрий брат став чудовиськом!Десь,тиждень тому назад,він вийшов з лабораторії весь у синцях,волосся обгоріле,очі здавались скаженими.Хоча,я був на рік за нього молодший,він проводив експерменти і надімною:заставляв брати у руки цей червоний камінь,і я піднімався у повітря...Це був жах"
-А далі обгоріло...-перебила Маріс.-Ходімо вже додому.
-А як же записник?
-Вернемось потім.-сумно відповіла дівчина.-Всетики зима надворі!Ідемо веселитись,а не тут сидіти!



    Це була найкраща зима у житті Маріс.Ніколи ще вона так не веселилась.
Кожен день найкращі друзі нагадували самі собі розклад на день:
1.:Санчата.
2.:Лижі.
3.:Не забути погодувати пташок.
4.:Допомогти спекти булочки.
5.:Робити,що хочеш.
Найкращий розклад,чи не так?Але ж ви розумієте,що крім Маріс та Ерді в селищі проживали ще й інші діти.Проте,за цей короткий час Ерді став найблищим другом для Маріс,вона багато взнала цікавого про хлопця і характер вже не здавався таким жахливим.Чи так само Ерді відносився до Маріс?-о так,вона просто прекрасний друг.Енергії у неї стільки,ніби всередині вічний двигун закладено.
"Звідки у неї стільки енергії?"-час-від-часу думав хлопець.
Але не думайте,що вони тільки те й робили,що розважалися.За цей час Міллер для Маріс стала,як мати:може приголубити,допомогти,поговрити віч-на-віч.Наближалися Різдвяні свята.Ми з радістю допомагали Міллер прикрашати хату,готувати святкові страви.Адже це сімейне свято!Ось і прийшов Свят-вечір.Цього вечора усі забувають про негаразди,образи,просять вибачення один у одного і за одним столом їдять страви,приготовлені з любовю.А це аж 12 страв.Головними стравами на столі були:кутя,вареники,паляниця і голубці.Паляницю Маріс сама пекла.Одним словом,вечір видався на ура!



   Все ж,це ще не всі сюрпризи зими!Ви ж чули таке прислівя-"Друг пізнається в біді".Так Маріс і Ерді самі в цьому переконались.Соьгодні був звичайний зимовий ранок,і Маріс вийшла,щоб насипати рису пташкам у годівницю.Але годівниці не було.Точніше вона була,але потрощена в руках хлопця.А також записник!"Звідки він у нього взявся?"-подумала Маріс.
-Маріс!Ти де?Мати кличе їсти!-це був Ерді.
Що тут розказувати?
Через 10 хвилин записник був у дітей,хлопець лежав з синцями(не сильними) на снігу,і Маріс з Ерді снідали. 
-Дякуємо!-одночасно відповіли діти за сніданок місіс Міллер.
-Ерді!Ерді.-пошепки покликала його Маріс.-Ходімо наверх,щось тобі покажу.



-Ну,що таке важливе сталось?-нетерпляче запитав Ерді у кімнаті Маріс.
-Я тобі не розповідала,але того вечора,коли я до вас прийшла...одним словом я знайшла кулон.
-Ого!Який красивий.Чи можливо тобі його хтось подарував,а?
-Досить.Я думаю ти вже й забув про записник і корабель?
-Ну...так.-відповів хлопець.-А що?Записник у тебе?
-Так...Поки що розгорни його на передостанній сторінці.-скоромовкою відповіла Маріс.
-Розгорнув.І що далі?Маріс!Що ти робиш?
Тим часом,дівчинка встигла вибігни на вулицю,вкинути кулон у сніг і швидко прибігти назад.
-Ніби все.-відповіла дівчина.
-Тобто?-незрозумів Ерді.
Маріс взяла записник і поклала посеред сторінки кулон,і загорнула зошит.
-Чому записник світиться?Ти ж це хочеш запитати?Я з першого погляду зрозуміла,що це не просто кулон.
-Як ти взнала?-запитав Ерді.
-Пам'ятаєш як я впала тиждень тому назад з санчат?Так ось,у мене заболіла голова і явирішила піти у хатинку.Незнаю як,але на записнику лежав кулон,і він був дуже гарячий,тому я була змушена кинути його у сніг і тоді промінці поміняли свої  місця.
-І що ти далі будеш робити?
-Піду до Чака.
-До кого?
-До друга.
Ерді ця новина не дуже сподобалась-думав що він єдиний друг Маріс.О так,читачу,ти правий.Його забирала в свої лабети ревність.


     На наступний день Маріс і Ерді вже йшли полем до сусіднього селища-Луїджі.Воно славилось своїми маковими полями.Що то за краса влітку!
Вийти в поле,а там червоне море,і очей не відвести.
Відчинивши ворота,Ерді не міг не помітити страшного погляду Маріс у це село.Вона проріззувала його поглядом,ніби була ладна розвалити його вщент незважаючи нінащо.
Діти побачили високу круглу споруду,до якої вели безліч вуличок,що розходилися від неї,як промені сонця. 
-Ех...Луїджі...Колись тут всюди сади були,парки,прекрасні хатинки...-засмутилась Маріс.
-Заспокійся.-співчутливо відповів Ерді.-Ну,то де твій Чак?
-Біля озера.Я відведу.-відповіла дівчина.



    Через 10 хвилин діти вже були біли двохповерхового будинку.Але на Ерді вілла справила не найкраще враження:всі вікна закриті,стіни обшарпані.Ерді постукав  у хвіртку.
-Хто?-почувся голос з середини будинка.З першого разу ніхто б не сказав що це голос підлітка,а швидше всього старошго чоловіка.
-Чак?Це ти?То Маріс.-відповіла дівчина.
Зі скрипом двері відчинились,і показався худорлявий хлопець,із ледь помітними веснянками,на блідому обличчі.
-Заходь.-запросив Чак Маріс.
-А Ерді?Він також зі мною.
-Тоді і ти...-невдоволено сказав хлопець.


    Кімната Чака нагадувала велику лабораторію з бібліотекою.На полицяк безліч книг на незрозумілій мові для Маріс і Ерді,карти міст,креслення,телескопи,циркулі,блокноти...Чого тільки там не було!
-Я думаю має бути поважна причина,оскільки ви прийшли до мене зрання?-професорським тоном почав розмову Чак.
-Не викаблучуйся!-серйозно відповіла Маріс.-Я тобі вже говорила,що мені це  не подобається!Ну,а причина,дійсно,поважна.
І діти почерзі розповідали новому другові про дім,записник,корабель,і про все що з ними трапилось.
-Цікаво-цікаво...-замисленно сказав Чак,і почав ритись у своїх книжках і сувоях.-Так!Ось воно!Читайте!
"Автор-Астенус Сепнін.Герої-Берт,Обдіс і Ренесмі Ніксім.
Першим у 1523 році подав ідею на повітроплавання Обдіс.Винайшов камінь,який допомагав піднімати будь-які предмети на висоту не вище 1 км.Але,через 7 років,Обдікс перейшов і цю межу:його корабель-Орден Неба,міг підніматись на невідому для нас усіх висоту.Коли Орбіксу Астернусу виповнилось 35 років,він вирушив на пошук пригод.Довгі 18 років він подорожував,а коли повернувся,першими були його слова:"Світ створений для нас усіх.А наше завдання-знайти всі його таємниці."Через 2 роки,тепер уже відомий капітан(під іменем Реванс),вирушив у подорож.Його команда повернулась без  свого капітана через 7 років.В усіх було безліч питань:Де капітан?Де ви були?Що з вами сталось?Але відповіді не було.Після повернення команди люди в селищі почали хворіти невідомою хворобою.Мало хто залишився в живих.З команди корабля Орден Неба залишився тільки я-Астенус і Ренесмі Ніксім.Єдине,що я памятаю з подорожі це те,як ми попали у великий вихор і нас занесло у велечезний сад."
Після останнього слова хтось постукав у віконце.Це були давно відомі Чакові і Маріс солдати,як інезважаючи нінащо забирали людей.Але ніхто не знав навіщо,куди,і за чиїм наказом.Саме при таких обставинах вони і подружились.5 років тому назад Маріс постукала у цю саму хвітку,але тоді побачила не цього хворого хлоця,а сильного і щасливого.Потім прийшли "служителі народу" і забрали містера Едісона,батька Чака.
-Біжіть через задній хід!Швидко!-спохмурнів Чак.-Я розберусь...



   
      Після того,як гості вийшли з дому Чака,Маріс запропонувала Ерді пройтись по місту.Було не дуже приємно ходити вузенькими вуличками,та й люди були не дуже привітні.Єдине що приваблювало у цьому селищі-величезний фонтан біля центральної ратуші,висотою з двохповерховий будинок,оточений фігурками лісових звірів.Це було улюблене місце Маріс,тут вона могла сидіти годинами,проте фонтан не завжди працював.На ніч його вимикали.Зараз він працював і дівчинка зачудовано спостерігала,як виграють краплі води на сонці.
-Маріс,можливо вже підемо додому?Вже по обіді...-стривожився хлопець.
-Ходімо.Але ввечері підемо знову сюди,покажу тобі ще одне  місце.
Хоча дорога додому була не довгою,але діти змучились,а з голови Ерді ніяк не виходив образ того водопаду і звірят.Складалось таке враження,ніби вони живі,але закуті у цю камяну вязницю.Діти,як завжди,вертались додому рисовими полями,а потім тихенько проходили повз будиночок міс Ердінгбілд.Всі знали,що цю стару жінку краще не починати розмову,бо  треба буде терпіти 2 нескінченні години нотацій і повчання.А врятувати тебе від неї могли тільки твої швидкі ноги.Місіс Міллер уже стояла біля входу додому і покликала хлопця з дівчиною до хати,зі словами:"Швидко!Сюди!Тільки щоб вас ніхто не бачив...Нужбо!"Як тільки діти переступили поріг дому,як двері зачинились,вікна позачинялись і позаслонялись шторами.Вдома панувала мертва тиша.Першим її порушив Ерді:
-А тепер пояснюй.
-На нас подали заяву в суд.-коротко пояснила мати Ерді.
-За що,хто?-це вже була Маріс.
-За що незнаю,але це був дивний хлопчина...Чек чи Чак,непам'ятаю,з сусіднього села Луїджі.Я його ніколи не бачила.
Маріс була в шоці.
Як?Її найкращий друг(після Ерді),міг подати на неї,і на її нову родину в суд?Та й коли він встиг?
-Ні,це помилка!Він не міг...-в голос роздумувала Маріс.
Потім місіс Міллер попередила,що зранку нас чекає важка розмова...



    Цілу ніч Маріс непокоїла одна думка:Чому?За що?
Після ранкового чаю почалась не дуже приємна розмова.
-Ну так,він мій давній друг.Він не може так поступити це раз,а по-друге-він не повнолітній,щоб подавати заяву в суд.Йому тільки 15.-сказала Маріс всім присутнім в кухні цього ранку:місіс Міллер,Ерді,адвокату Чака,офіцеру поліції,і ще одній незнайомій людині,котра стояла біля дверей.
Цей чоловік трохи бентежив Маріс своїм незвичним виглядом:він був одягнений у довгий чорний жакет,з багатьма кишенями,в котрих було все-від гайкових ключів до мініатюрних стріл,і довгі широкі штани,не першої свіжості.Який би смішний і дивакуватий одяг не мав чоловік,обличчя він мав цілком серйозне-очі гострі,проникливий погляд,ніби шукав щось таке,чого не бачать інші.Довгу годину всі обговорювали заяву Чака,а Маріс слухала,хоча думками вона була не тут.Той дивний чоловік зник відразу після того,як побачив Маріс.
І тут офіцер звернувся до дівчинки:
-Ти знаєш де живе цей хлопець?
-Так.В селі Луїджі,біля озера.-швидко відказала Маріс.
-Спасибі за інформацію.-відповів офіцер.
Після цих слів всі вийшли з дому,і тут залишились тільки Ерді і Маріс.Вони не змовляючись вийшли чорним ходом і чимдуж побігли до Чака.Ось уже через 5 хвилин,діти були біля озера.Ніхто ще не насмілився постукати в двері.Але Маріс набралась сміливості і постукала.Коли двері відчинились діти аж ахнули:перед ними стояв не Чак,а містер Луїджі.Луіджі...скільки поганих і добрих спогадів було з ним пов'язано...Що ж,читачу,готуйся до нової історії.
Ти вже наєш трагічну історїю містера Едісона.Раніше батько Чака і містер Луїджі були закадичними друзями.Я впевнена,що і в тебе був або й є найкращий друг.Я не хочу виглядати у твоїх очак песимісткою,але не всі люди такі гарні,добрі як здаються.Едісон і Луїджі дружили з раннього дитинства:гуляли разом,допомагали один одному,вигулювали собачок,бешкетували...і кожнісінький день сварились по декілька разів.Але як ти думаєш,що було далі?5 хвилин мовчанки їм вистачало аж по горло.Думаю,ти розумієш про що я?Так,потім Едісон одружився,але тісні зв'язки з другом дедалі погіршувались,адже він мав придавати належне своїй дружині.Після півтора років подружнього життя,коли ця мила парочка зустрішала заходи і сходи сонця разом,Бог подарував їм ще одне,найбільше щастя-дитину.Пройшло чимало часу-Ерді було вже 10 років,тоді то Маріс з ним і познайомилась.Хатина тоді була ще щистою,на вигляд,ніби вчора збудована.Бліденька,худенька 8-річна дівчинка несміливо постукала у двері і побачила чарівного хлопця-Чака.Його мати зварила їм по чашці чаю,пиріжків.Але дзвінок у двері порушив цей тоді спокійний вечір.Родина  Маріс вперше побачили офіцерів,вони без жодного слова схопили мати й батиька Чака й потягнули за собою...Тоді діти й зблизились найбільше.Але їх мучило питання хто це зробив?На цю відповідь треба було чекати 2 роки.Весь цей час містер Ліонор підтримував їх як тільки міг.Та й булдо видно що він був нерівнодушний до мами Маріс.Дівчинка навіть раділа цьому!Що ж казати?Не може все життя бути все як маслом помазане.Одного ранку,містера Ліонора ніби підмінили.Він ністогонісього почав кричати на друзів,маму Маріс.І тоді вони взнали що він і був джерелом всього зла.
Це було випробуванням для Маріс і Чака...А подальшу історію ти вже знаєш.               



-Що ви тут робите?-запитали діти.
-Які ви не виховані!Вас потрібно віддати в школу дисципліни,хоч там...
-Ми не збираємось це від вас слухати,пане Луїджі.-відповів Ерді.-Ми прийшли до вас по справі.
-Я слухаю.-з насторожливістю відповів Луїджі.
-Ми знаємо,що це ви написали на нас до суду,під іменем Чака,щоб нас посварити!-відповіла Маріс.
Нічого не відповівши Луїджі зайшов в дім і,як було чути дітям,покликав Чака.
І справді,Чак вийшов і сказав те,чого так боялась Маріс:"Заяву написав я."
-Охорона.-сказав Чак.
І вже через 2 хвилини люди-бульдозери,вели друзів до невеличкої будівлі,де було написано "Гешрем".
Дітей скував страх,вони мовчки шли несміючи і словом заперечити людям-охоронцям.
-Куди ви нас ведите?- нарешті насмілився запитати Ерді.
У відповідь-тиша.
З будівлі вийшла мила на вигляд жінка,як потім виявилось-це була сестра місіс Міллер.Це був саме той заклад,про який почав говорити Луїджі-школа дисципліни.Охорона кинула дітей,як якусь брудну шматину до дверей і пішли зі словами;"Ви знаєте що робити,міс Еліс."Тепер вони залишились 3-є:Ерді,Маріс і міс Еліс.
-Відпустіть нас,будь ласка!-попросив Ерді.-Наша мати за нас турбується.
-Ви смієтесь?Це саме ваша мати вас сюди відправила.Моя сестра завжди така мила,чи не так?Чому я з вами панькатись?Швидко за роботу.Мити посуду,а потім витерти пилюку.
Щоб кругом все блищало!




    За останній тиждень відкрилось все єство цієї Маріс і Ерді було дуже дивним те,чому місіс Міллер їх не навідує.Діти не один раз просили місіс Еліс написати листа,чи вийти на вулицю прогулятись,але вони були ніби увязнені:невеличка кімната,шафа і два старі ліжка.А про втечу вони й взагалі думати немогли-охоронці стояли по всьому переметру.Недоспані ночі,недоїдання,жахливе ставлення, і як на зло-почались холодні,хоча безвітряні,ночі.Маріс ледве витримувала,щоби не накричати зі злості на стару місіс Еліс.
Друзі знали що це станеться,і вони таки захворіли,захвріли на грип.Як тільки Маріс хотіа поговорити з жінкою про ліки,або про допомогу лікаря,вона тільки відказувала:"Трохи роботи біля печі,і все!".Дорогий читачу,не має сенсу розказувати тобі про цих півроку знущань і немилосердя,тому що нічого нового й не сталось крім хвороби.Але не хвилюйся,Маріс дивним чином таки виздоровіла.Не солодке було життя.Словами не переказати,яку ненависьть відчували ці друзі до жінки!З очей летіли іскри,як у неї,так і в Ерді з Маріс.Сьогодні у дівчинки був день народження,веселе свято.А ось і її "подарунок"-Ерді відправили до іншої жінки,вночі,в кареті,самого.Маріс не уявляла,як вона буде без нього,свого найкращого друга!Дівчинку було не впізнати,так вона змінилась:занепала духом,бліда,хвора,виснажена.Що їй залишалось робити,вона не знала.Небагато й немало вона витерпіла за 13 років.І ще один рік довгих очікувань,марної надії,віри що все це закінчиться,Ерді повернеться,місіс Міллер їх забере,і все буде як раніше!Дорогий читачу,як ти знаєш,таких каторг зараз на світі значно менше,хоча і можна зустріти таку людину,як місіс Еліс.Чому вона була такою за вдачею,так і залишилось загадкою...
  Що залишалось робити дівчинці?Вона почала читати ту книгу,яку їй дав Чак,Астенуса Септіна.
"Я і Ренесмі.Ренесмі став сиротою,адже двоє його братів померли,а батько й мати теж пішли від нього під час хвороби.Він був ще зовсім молодим.Що міг цей 14 річний хлопець розуміти?Я не збирався звичайно сидіти тут все життя,але й не буду казати що Ренесмі був мені тягарем.Навпаки,під час нашої подорожі до Баварїї,де була тоді всім відома королева Тереза Баварська,найдобріша і нарозумніша,молодий хлопець розповідав мені різні історіїї про наших  повітряних капітанів.Я був уже не в тому віці щоб бігати по полям,гуляти та й веселитись.Тому я і почав писати цю книгу,щоб по-перше-зайняти свій час,а по-друге,щоб сповістити вам про неминуче.За остайні свої роки я вже не буду літати в небі,не буду чути цих дивовижних звуків і мелодій свободи,я вже ніколи не буду в чудесних краях Форлонда.Якщо ця книга потрапить у руки когось з цих країв,я хочу вам сказати,як ви пам'ятаєте,про прородство.Я б хотів вам сповістити,що воно не збудеться,адже ці подіїї розділить печера.А якщо це читає чужинець,то тобі краще далі нічого і не знати".Тут Маріс жахнулась,і відкинула цю книжку подалі так,ніби вона палала вогнем."Та ні,що я роблю?,-подумала вона,-я не з тих боягузів,які бояться нових вершин."І з непевністя,вона таки розгорнула,і почала читати далі:
"Але,якщо це читає Маріс або Ерді,Ліонор,Абей або Абіна,то читайте,дорогі,читайте й пізнавайте!Є прородство,що принцеса Маріс і прнц Ерді,врятують нас від пакостей цього світу!Від цих жахливих людей,ні не людей,а тварин.Ніхто не знає коли і де народяться ці люди,і чи взагалі вони вздумають виконувати прородство,але я надіюсь,що це колись станеться."Далі йшла післямова,але й цієї інформації цілком вистачало дівчині.Що вона мала робити?Підійти до місіс Еліс,і сказати щ овона принцеса?Та про щ о вона взагалі могла думати?На всьому світі Маріс може бути мільйони.Та бурхлива уява Маріс не залишила її в спокої.Різні думки почали приливати їй до голови...думаю ти сам можеш розуміти які.Більше після цього нічого нового не було,тільки той самий розпорядок дня...


     Що ж,тепер і про Ерді можна розповісти.Розлука з Маріс завдала йому не меншого болю,ніж дівчинці.Про те,він не западав духом!За цей рік він ой,як багато зробив,скільки встиг пізнати нового.
З першого погляду,жінка яка взяла хлопця буда не приємною,але після року співпраці,зауваж,що жінка допомагала хлопцеві,і поводилась з ним як з рідними сином,вони стали майже ріднею.Його житя значно відрізнялось від життя подруги,а він і не міг собі уявити,як вона страждає,адже він знав її як сильну,поважну,незважаючи нінащо веселою та енергічною.Проте,він помилявся.А як він змінився на лиці-підтягнувся,випрямився,окріп,порозумнішав!Його становище було повною протилежністю Маріс.Читачу,чи згадаєш ти про ту особу,яку я тобі описувала?"Він був одягнений у довгий чорний жакет,з багатьма кишенями,в котрих було все-від гайкових ключів до мініатюрних стріл,і довгі широкі штани,не першої свіжості.Який би смішний і дивакуватий одяг не мав чоловік,обличчя він мав цілком серйозне-очі гострі,проникливий погляд,ніби шукав щось таке,чого не бачать інші."Згадав?Так ось,цей дивний чоловік склав собі розклад навідувань Ерді:по вівторкам і неділям.
Зараз я тобі розповім про нього все,що пам'ятаю:його звали Ліонором.Спершу він сказав Ерді,що він капітан корабля.Нічого незвичайного,так здавалось спочатку.У вільний час,чоловік розповідав хлопчеві про його подорожі до інших країн,про цікавих людей.І Ліонор робив велику послугу для Ерді-привозив йому цікаві книжки,такі як "Спарта","Мандри Гулівера",Енест Гемінгуей","Война и Мир".Як реагувала міс Каспет на появу цієї людини?Звичайно,якби у ваш дім приходив дивних чужоземний чоловік,інколи навіть ночував у вас,якби ви на це реагували,та ще й у похилому віці?Ну,жіночка перших 3 тижні ставилась до Ліонора з великою насторогою,о так,на її лиці дуже добре вимальовувалась ця недовіра до чоловіка.Але щось її стримувало,чи т хлопчина,чи то цей пронизливий погляд Ліонора,хто зна?
    



    -Ліоноре,-запитав Ерді,-а чи давно ти займаєшся мореплавством?
Хлопець уже давно хотів запитати це у Ліонора,але ніяк не знаходив слушної хвилини.Адже,як забудеш про літаючий корабель?
-Ну,-задумливо почав Ліонор,-це вже не таке просте запитання...Адже,як тобі здається,відповідь має бути чіткою і в цифрах...Вибач,милий мій друже,але відповідь буде зовсім іншою.Це вже буде майже історія.Ти можеш мені повірити,а можеш прийняти мене за божевільного.Оскільки я знайомий з тобою вже давно,то я гадаю,що ні ти нікому нічого не розповіш,а чому зрозумієш в кінці,і що цей чудовий сад також нікому і нічого не розкаже.
-Я думаю,що ви вже дещо знаєте про корабель під назвою "Орден Неба"?
-Таак,знаємо.Нам розповів Чак.-відповів хлопець.Йому вже нетерпілось почути правду від Ліонора.
-Не буду тягнути.Ми власники цього корабля.
-Ага!-невтерпів Ерді.-Я так і знав!З самого початку,що тут щось не те!Ну,а тепер все пояснюй.
-Звичайно.Ви-принц країни Форлонда.Але ти ще не коронований принц,а тільки названий по прородству.Адже воно голосить,що наш чудесний край і родючі землі врятує Ерді і Маріс.Брат і сестра.Нерозлучні друзі.
-Брат і сестра?Чия чогось нерозумію,чи то ти зійщов з розуму?Ми не можему бути взагалі родичами!Ми колись один одного навіть не знали. У мене одна мати,а у Маріс зовсім інша!
-Це тобі так здається.-спокійно відповів Ліонор.-Мати Маріс-твоя мати.Маріс-твоя сестра.
-Да ну!Тоді де моя мама?Ні,де мої мами.Де місіс Міллер?!
-Вона в замку Форлонда.Там вона у безпеці.
-Мені потрібно все це обдумати.Іди звідси.Іди!
Ліонор пішов на лавочку у саду,а Ерді побіг до себе у кімнату.
"Як це можливо?-думав хлопець.-Краще б Маріс не з'являлась у нашому житті.Вона все зіпсувала.Не знайшлося інших людей які б могли її прихистити?Якби вона не з'явилася,то зараз я в з мамою пив чай,або насолоджувався ранком!Та й Ліонорбагато чого змінив...Хоча,все треба обдумати..."
Тоді Ерді взяв листок,олівець і розділив його навпіл.З ліва він написав "Мінуси",а з права "Плюси".В кінці вийшла така таблиця:
Мінуси-вся неприємна правда!
Плюси-Марі-новий друг,не одне й те саме одноманітне життя.