Чи хтось пiдскаже, хто така - Олена Герасимюк?

Кожен знаходить свою відповідь на запитання, а для чого я роблю те що я роблю..
Для багатьох сучасних прозаїків та поетів – загалом вона виражається в фразі – « щоб донести слова  до людей».
 Але поясніть мені, чому , так званих, « відомих»,   майже неможливо прочитати в Інтернеті.
 Можливо умовами їхніх контрактів з видавцями передбачено що вони не публікуються в Інтернеті?
Чи не здається це ,Вам, шановне літературне панство, формою продажу душі  дияволу, точніше вибачте ,видавцю.
На ці роздуми  мене привело бажання почитати, Олену Герасимюк, - як пишуть деякі Інтернет -  видання  «Поетичне відкриття року». Та в подальшому це бажання переросло в бажання з’ясувати хто ж насправді, цей « не шліфований діамат» в намисті новітньої української поезії.
Та на превеликий жаль, сторінка на « Поетичних майстернях» не містить матеріалів, на інших літературних порталах теж нічого не знайшов(можливо погано шукав, чи Вона там заховалась під іншим іменем), пошукові системи теж не допомогли.
 Також не зміг з’ясувати хто ж батьки, « поетичного відкриття». На жаль не зміг найти ні заперечень , ні підтверджень одній  теорії – що Олена  - донька чи племінниця, або інакша близька родичка відомого поета – Василя Герасимюка.  В Інтернеті відсутня інформація хто її батько, та хто діти п. Василя. Але ця теорія дуже гарно вписується в навчання на філологічному та в « поетичне відкриття року». Якщо хтось знає інформацію , що заперечує чи підтверджує цю теорію – напишіть.

Спробував в соціальних мережах, там пощастило знайшов деякі твори Олени.
В контакті ,  на сторінці http://vk.com/garrypublic ,Олена каже можливо прочитати її « віршуйочки», саме так вона сама їх називає.

Вірш від 30 серпня
можеш кинути ніж -
на твоєму лиці відучора
може тінь мою приймеш
хоч контур порожній її
гарячу як камінь розпечений
змучену голову -
камінь
об камінь
прийми

ховай - не ховай
за твоїми сухими плечима
дише димами земля
у надривній тиші
прийми мою голову
в камінь -
нічого більш
«верлібр – є верлібр», я їх не люблю,я їх не засуджую.

Беремо вірш, від  22 вересня 2013 року.
Цей світ зчорнів,
а я у нім сама,
і далі йти -
мені нема дороги,
немає рук, немає перелогів
і крок ступити нікуди.
Ади -
там світ горить,
там бовваніють ночі -
глибоке море, плато самоти.
А на краю
ні вмерти, ні зрости,
мов ящірка викручуюся долі.

І всесвіт спить -
я знаю -
всесвіт спить,
він весь болить
між ребрами лівіше,
і боляче виходять з серця вірші.
А він не спить -
ти чуєш —
вже не спить.

То вік старий.
Він випливе мов з пекла
і прокляне -
пусті, дурні слова.
І стогне овид,
тонко визира,
і тонкне простір
зморений і теплий.

А той не спить,
той другий — він не спить.
Я чую кожен рух з його могили.
На більше щось йому не стане сили.
Тому гуляй, о ненаситна хіть!

Я винна, я -
за все на цьому світі.
Здирай же шкіру з мене
за любов -
за тишину -
за забуття -
за спогад!
Ламай мене — як хліб —
неси по колу.
Рубай мене,
ламай мене як віть.
На перший погляд також верлібр, але це тільки на перший погляд.

Трішки фантазії та арифметики, і можна побачити узор , в який це все вплетене.
 А отже це розмірна поезія, що виключає її з верлібрів.
виглядає  це ,ось так.
(10) Цей світ зчорнів, а я у нім сама,
(11) і далі йти - мені нема дороги,
(11) немає рук, немає перелогів
(10) і крок ступити нікуди. Ади -

(11) там світ горить,там бовваніють ночі -
(10) глибоке море, плато самоти.
(10) А на краю,ні вмерти, ні зрости,
(11) мов ящірка викручуюся долі.

(10) І всесвіт спить -я знаю - всесвіт спить,
(11) він весь болить,між ребрами лівіше,
(11) і боляче виходять з серця вірші.
(10) А він не спить - ти чуєш —вже не спить.

(11) То вік старий. Він випливе мов з пекла
(10) і прокляне - пусті, дурні слова.
(10) І стогне овид,тонко визира,
(11) і тонкне простір,зморений і теплий.

(10) А той не спить,той другий — він не спить.
(11) Я чую кожен рух з його могили.
(11) На більше щось йому не стане сили.
(10) Тому гуляй, о ненаситна хіть!

(11) Я винна, я - за все на цьому світі.
(10) Здирай же шкіру з мене за любов -
(11) за тишину - за забуття - за спогад!
(11) Ламай мене — як хліб —неси по колу.
(10) Рубай мене,ламай мене як віть.

Для чого авторка ховає розмірну поезію під верлібр не знаю, це одне з запитань на які хотілось би почути відповідь від авторки.
Безперечно не мені засуджувати, « поетичне відкриття року», але оскільки я не являюсь прихильником скорочених дієслівних форм , зокрема « визира», та побудови рим  за допомогою одного і того ж слова, зокрема «спить»,  а також не розумію на яких римах побудовано останній катрен, то загалом скажу так—якби мені в руки в книгарні трапилась книжка з таким віршем , я би довго думав чи варто її купувати.