Заповiтне

Нажив  заповітне  -  нікому
Ні  словом,  ні  ділом  не  знач,
В  душі  лиш  і  серці  своєму
Замкни  цей  довічний  пернач.
З  близьких  хто  тобі  зауважив,
Нещастя  спіткало  тебе,
Тримайся,  бо  люди  зневажать,
Зламають,  що  ще  молоде.
Таємний  здобудок  чи  гріх
Де  слава  і  воля  чужа,
На  розпач  чи  радості  втіх-
Завітному  всюди  межа.
Попу  ані  другу  не  кайся,
Подрузі  чи  вірній  жоні,
Одні  продадуть – начувайся,
Іншим  по  смерть  завинив.
Слово  пішло -  не  піймаєш,
Два  знають – таїни  нема,
Долю  комусь  довіряєш,
Відплата  буває страшна.
У  пам’яті  скарбом  зоветься,
Повідав -  вже  стало  сміттям,
З  завітним  живи  як  живеться,
Як  виніс,  то  вже  не  життя.
Згрішив  чи  згаяв – сам  винен,
З  собою  борись,  виправляй,
Переможеш  чи  лише  зупиниш,
Тож  винних  собі  не  шукай.
Розгадане  втратило  силу,
Було -  вже  ніяк  не  вернуть,
Завітне  держи  до  могили
Навік  щоб  спокійно  заснуть.
Коли  ж  хто  узнав  чи  побачив,
Між  люди  нещадно  поніс,
Пробач  і  забудь,  не  віддячуй
Щоб  камінь  в  душі  не  повис.
Не  помста  зповна  за  образу,
Ненависть  нехай  не  кипить,
Прости  щиросердно  відразу
Хоч  пам'ять  до  смерті  бринить.
Бував  ти  святим  або  грішним,
Земним  милувався  життям,
Жилось  з  заповітним  затишно,
Буремно  –  вирішуєш  сам.
              24.10. 2013р., Київ
*Вишивка  А.І.  Червоненко