А запалити

 
Отже.  Уявіть собі, главлітлицаря, якого ненажерні державники однієї, маленької та ще й гордої монетарним характером своєї абсолютно незалежної країни…
Довели таки, до такого достобіса, що він кинув…
ПАЛИТИ.
Майже…
Це не рахуючи тих виснажливих моментів, коли в безмісячну ніч і під ковдрою. 
А дружина його, ні, не змогла.
Не захотіла копіювати положення пригноблюваних кирхекухекиндерш західної до нас Європи, після того, як туди завезли цей смердючий, але, все ж таки, евентуальний наркотик. 
І взагалі, не було у неї жодних сил жити з цим (тут Ви, моя освічена читачка, можете вставити будь-яке з визначень, що характеризують саме Вашого обранця), та і, як тут не запалити, коли той же самий (вставте йому на цьому місці що-небудь з самих міцніший виразів, які Ви чули у героїнь американських блокбастерів) виступає на предмет приєднатися до нього і зажити здоровим (для їх спільного родинного бюджету) чином їх подальшого існування. 
І починається в цій, благополучнішій, колись, родині, нещадний подільський розгардіяш (чоловік) з банальним биттям посуду (дружина). 
І порадити  мені їм абсолютно нічого, оскільки… 
Ну, уявіть собі, ще й таке… 
Улюблена жінка, спокусливо так, тхне на тебе тютюнцем з домішкою ментолу, а ТИ, в найвідповідальніший момент, коли вже і зовсім… 
Хочеш не її, а…
ЗАПАЛИТИ!!!


Рецензии