Childhood fitoterarpy

31 10 13

 
ПЛАН
1.     Вступ
2.     Основні положення сучасної фітотерапії.
3.     Основні принципи і завдання сучасної фітотерапії.
4.     Правила заготівлі, сушіння (стабілізації) рослинної сировини.
5.     Фітотерапія серцево - судинних захворювань
6.     ЛР та ЛРС, що застосовуються в лікуванні серцево-судинних захворювань
 
      














1.Вступ. 
Терміни " фітотерапія " і "фітопрепарати" вперше були введені в обіг французьким лікарем Анрі Леклерком (1870-1955). Згідно визначенню, фітопрепарати - це лікарські засоби, що отримуються виключно з рослинної сировини, трав , цілої рослини або його екстракту і вживані для лікування. В даний час для їх виробництва використовується близько 500 видів лікарських трав .
Основна фармакологічна дія трав і тим більше їх поєднань полягає в тому, що вони здатні зменшувати глибину і важкість пошкоджень різних органів і тканин, а в цілому - підвищувати опірність організму шкідливим впливам. Дія ліків на основі трав визначається активними речовинами, що містяться в різних частинах рослини: алкалоїдами, глікозидами  , дубильними речовинами, ефірними оліями та інші.
    Існує думка, що фітотерапія , будучи засобом народної медицини , абсолютно безпечна і нешкідлива і, відповідно, може застосовуватися без обмежень і лікарського контролю. Придбавши  синтетичний препарат в аптеці, більшість пацієнтів відносяться до нього, принаймні, насторожено, але прийняти відвар із збору лікарських трав за порадою сусідки ті ж люди можуть практично не замислюючись. А, тим часом, така безпечність небезпечна, адже серед лікарських трав , навіть достатньо широко вживаних, є немало отруйних. Та і лікарськими їх часом робить саме цей факт токсичності, і корисна або шкідлива дія трав визначається дозуванням, і притому достатньо точним. Інше питання, що в лікарських травах , на відміну від синтетичних препаратів, речовини, що діють, знаходяться в збалансованих комплексах, і цей факт, звичайно, пом'якшує і оптимізує їх дію.
Проте, фітотерапія - могутній лікувальний засіб народної медицини , що вимагає серйозного наукового підходу, оскільки самостійне лікування лікарськими травами не безпечно: адже кожна рослина має як основні покази, так і протипоказання до застосування. З сильнодіючими лікарськими травами потрібно дотримуватися великої обережності і вельми строго дотримуватися правил дозування. Грамотно скласти збір трав може лише лікар - фахівець з фітотерапії . У багатьох випадках досягти повного ефекту можна тільки при поєднанні медикаментозного лікування з лікуванням травами . Лікарські трави попереджають і усувають ускладнення при прийомі антибіотиків, гормонів і хіміопрепаратів. Фітотерапія ефективна при лікуванні бронхіальної астми, гіпертонії, серцевої недостатності, виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, хронічної пневмонії і цілого ряду інших важких, "невиліковних" хвороб.
Лікарські трави не тільки зупиняють, але і піддають зворотному розвитку запалення на будь-якій стадії аж до стадії некрозу. При цьому лікування травами в народній медицині не завдає шкоди організму, а тільки сприяє одужанню при опіках, пораненнях, травмах, інфаркті міокарда, інсульті, гострому маститі, пієлонефриті, сепсисі. Виготовлені з лікарських трав фітопрепарати мають свої характерні особливості: поступовий, повільний розвиток терапевтичного ефекту, м'яка, помірна дія, як правило, тільки пероральне введення або зовнішнє застосування.
               Вказані особливості є тим чинником, який вказує на застосування фітотерапії:  лікування і профілактика загострень хронічних захворювань, захворювання серцево-судинної системи, органів дихання і травлення, печінки, жовчних проток, нирок, сечовивідних шляхів і ін. Добрі результати лікування травами дає метод відновлюючої терапії після перенесених захворювань. Зазвичай при використанні лікарських трав поліпшення наступає буквально через декілька днів, але при хронічних захворюваннях стійкий ефект досягається тільки при тривалому і регулярному лікуванні.               
 
 
 
















2. Основні положення фітотерапії.
Основними завданнями фітотерапії як методу лікування є:
1.     Виявлення і вивчення біологічної активності рослин.
2.     Фітохімічне вивчення рослин і виділення біологічно активних речовин.
3.     Фармакологічне дослідження ефективності і безпечності рослин, а також речовин, що містяться в них.
4.     Фармакодинамічне і фармакокінетичне дослідження лікарських засобів рослинного походження.
5.     Визначення оптимального рівня дозування лікарських засобів рослинного походження.
6.     Порівняльна оцінка ефективності і безпечності окремих рослин, їх комбінацій і визначення оптимальних схем лікування різних захворювань.
Сучасний розвиток лабораторної техніки, фітохімії, фармакології, клінічної медицини дозволяють вирішувати вищевказані задачі.
 
Ефективність фітотерапії може бути досягнута при дотриманні наступних правил:
1.     Фітотерапію слід використовувати за показами, реально оцінюючи її можливості з основних напрямків (етіотропна, патогенетична або симптоматична терапія);
2.      На початковому етапі терапії слід застосовувати малокомпонентні прописи зборів, які повинні бути проаналізовані на предмет фітохімічної, фармацевтичної і фармакологічної сумісності компонентів;
3.      Для отримання витягів з рослинної сировини необхідно застосовувати оптимальні способи приготування, що забезпечують найбільш вдалу екстракцію біологічно активних речовин;
4.     Прописи зборів повинні бути складені з урахуванням індивідуальних особливостей організму хворого, форми і характеру перебігу основного і супутніх захворювань; фітопрепарати необхідно призначати в адекватних дозах, використовуючи оптимальні шляхи введення; курси лікування повинні бути достатніми за тривалістю;
5.     При призначенні фітопрепаратів необхідно враховувати можливі побічні ефекти і не застосовувати лікарську рослинну сировину, яка має протипокази  для даного хворого.
 
 Збори складають, використовуючи лікарські рослини чотирьох груп:
1.     Рослини основної дії;
2.     Рослини додаткової дії;
3.     Коректори смаку і аромату;
4.     Коректори небажаної дії на організм.
 
Слід зазначити, що одна і та ж рослина в зборі може належати до двох і більше груп. Наприклад, листя м'яти має седативну, спазмолітичну дію і в той же час може застосовуватися як коректор смаку і аромату.
Лікувальна дія рослин пов'язана з наявністю в них комплексу біологічно активних речовин, що мають різноманітну будову і властивості. Хімічний склад рослин залежить від генетичних особливостей виду. Кількість діючих речовин в рослині може бути різною, але в рослинах одного і того ж виду якісний склад достатньо постійний, незалежно від місця зростання.
Кількісний вміст активних речовин залежить і від фази розвитку даної рослини. Це особливо стосується  багаторічних трав’янистих рослин. Необхідно враховувати також рік, сезон і час збирання лікарської рослинної сировини. Важливою обставиною, особливо для дикорослих лікарських рослин, є той факт, що вони розвиваються на різних по складу грунтах, що відображається на кількісному вмісті в них біологічно активних речовин.
Біологічно активні речовини в рослинах утворюються в процесі первинного і вторинного синтезу. До продуктів первинного синтезу відносяться: білки, вуглеводи, ліпіди, ферменти і вітаміни. Продуктами вторинного синтезу є глікозиди, алкалоїди, флавоноїды, фенольні сполуки, ефірні олії, дубильні і пектинові речовини, кумарини, сапоніни, органічні кислоти, мінеральні елементи, смоли, фітонциди. Рослини також містять 70—90 % води, яка присутня в основному у вільному стані.
Серед комплексу речовин, що входять до складу рослини, розрізняють основну діючу речовину (або їх групу) і супутні. Роль і значення супутніх речовин для лікувального процесу різна. Окремі супутні речовини при набуханні (полісахариди, дубильні речовини) сприяють пролонгації дії основних діючих речовин, а це надзвичайно важливо при лікуванні затяжних і хронічних хвороб. Але супутні речовини можуть бути і шкідливими У кожному конкретному випадку супутніми речовинами можуть бути флавоноїди, вітаміни, дубильні речовини, органічні кислоти та ін., залежно від хімічного складу рослини і її застосуванні при тому чи іншому захворюванні. Крім того, в рослинах зустрічаються баластні речовини — фармакологічно індиферентні (умовно).
При заготівлі лікарських рослин необхідно враховувати можливі ферментні процеси, від перебігу яких, особливо під час сушіння свіжих частин рослин, в значній мірі залежить кількісний і якісний склад готової сировини. За сприятливих умов такі ферментні процеси відбуваються і при зберіганні сировини.
На даний час існує багато різних підходів до лікування лікарськими рослинами. Одні фахівці радять складати багатокомпонентні збори з рослин, в яких кількість складових може перевищувати два десятки. Інші дотримуються думки, що краще приймати збори з невеликою кількістю інградієнтів, щоб велика кількість компонентів не перекривала дію один одного. Треті вважають, що краще лікуватися окремими рослинами, тільки треба вибрати відповідну з них, в крайньому випадку застосовувати малокомпонентні збори. Слід зазначити, що будь-яка точка зору має право на існування. Важливий результат — можливість якомога швидшого зцілення хворого.
Збори лікарських рослин складаються так, щоб компоненти доповнювали один одного. Так, при захворюваннях нирок в збори включають рослини, які мають діуретичну, протизапальну дію. Ці види активності можуть бути виражені у різних рослин (наприклад, сечогінна — у трави підмаренника справжнього, протизапальна — у листя подорожника великого) або у однієї (листя ожини, що володіє як сечогінним, так і протизапальним ефектом). У ряді випадків вважається доцільним включення до складу зборів рослин, що мають однонаправлену дію.
Необхідно також пам'ятати, що при невмілому і надмірному вживанні лікарських засобів на основі лікарської рослинної сировини може завдати шкоди здоров'ю, оскільки деякі з рослин дуже отруйні і вимагають особливої обережності у використанні і дотриманні вказаних дозувань. Самолікування лікарськими рослинами без попереднього ретельного лікарського і клініко-лабораторного обстеження неприпустимо.
Фітотерапію краще проводити безперервно в комплексі із загальнооздоровчими заходами: раціональним харчуванням, лікувальною фізкультурою, масажем, лікувальними ваннами, прогулянками на свіжому повітрі і т.п.
















3. Основні принципи фітотерапії.
1.1 «Не зашкодь!» — головний принцип лікування - повинен, безумовно, витримува¬тися і в фітотерапії. Практично застосовуючи фітозасоби в клінічних умовах, можна впевнитись, що рослини, які ми начебто давно і добре знаємо, іноді здатні підносити несподіванки, на жаль, не завжди приємні. Так при систематичному і тривалому вживанні проявляють негативну дію препарати та лікарські форми із кореневища з корінням валеріани, корінням солодки, квіток ромашки та ін. Тим більше неможливо передбачити побічну дію багатьох неофіцинальних лікарських рослин, особливо якщо вони належать до розряду сильнодіючих. Призначаючи хворому, наприклад, боли¬голов плямистий-Conium maculatum.Apiaceae(коніїн-леткий алкалоїд, дія якого подібна до дії нікотину, доза 0,5-1г викликає. смерть внаслідок. зупинки. дихихання.), на який останнім часом з'явилась своєрідна мода, лікар повинен взяти на себе повну юридичну відповідальність за кінцевий результат, визначити певну лікарську форму, разову та добову дозу.
1.2 Принцип системності і ієрархії
Загальновідомо, що неможливе захворю¬вання одного органу без порушення діяльності всіх інших.  Головним регулятором усіх процесів в організмі вважається центральна нервова система. Тому, приступаючи до лікування, насамперед необхідно враховувати її стан і відповідно призначати заспокійливі чи тонізуючі інгредієнти. Так при складенні зборів найперше, що вводиться до складу суміші, це адаптогени чи седативні. Останні в широкому розумінні також можуть розгляда¬тися як адаптогени, тобто засоби, що допомагають організмові адаптуватись до надмірних для нього навантажень - зовнішніх чи внутрішніх подразників.
За важливістю та силою впливу на друге місце ми ставимо ферментну систему, будь-які порушення останньої призводять до цілої низки патологічних станів і надто часто закінчуються хронічним ураженням, найбільш вираженим у якомусь одному органі чи системі організму.
1.3 Принцип етапності
На початковому етапі захворювання фітотерапія може слугу¬вати основним, вирішальним методом лікування. Наприклад, при гострих респіраторних інфекціях - при їх перших проявах - можна попередити розвиток захворювання, якщо на ніч застосувати чай чи настій шавлії лікарської всередину та ще й інгаляцію із суміші шавлії та евкаліпту протягом ночі. Ефективність такого лікування напрочуд висока.
Якщо перші ознаки захворювання були пропущені і воно вступило в гострий період, то фітотерапія має стати додатковим методом лікування. При цьому слід враховувати кілька напрямків впливу.
По-перше, синергізм дії. Наприклад, при бронхітах паралельно з призначенням базової схеми лікування призначають збір, що має відхаркувальну, бронхолітичну, протизапальну та заспокійливу дію.
По-друге, дезінтоксикація організму. Щоб досягти такого ефекту, стимулюють всі системи виділення, для чого призначають жовчогінні, послаблюючі чи проносні, сечогінні, відхаркувальні та бронхолітичні, потогінні засоби.
На етапі виздоровлення фітотерапевтичні засоби поступово витісняють синтетичні препарати та знову займають домінуюче становище.
В період ремісії вони можуть і повинні використовуватись як протирецидивні - з цьому фармакотерапевтичні засоби не становлять конкуренції рослинам. Тим більше це стосується профілактичного призначення ЛРС, причому, для профілактики іноді можуть бути запропоновані деякі харчові рослини, овочі, фрукти та свіжі соки з них.
1.4 Принцип адекватності
має на увазі, насамперед, правильний діагноз і вже потім -адекватне лікування. Повний анамнез у деяких випадках допомагає уяснити першопричину захворювання, виділити найголовніший вузол у ланцюжку патологічного процесу і, впливаючи на нього, ліквідувати або послабити ураження всього організму. На жаль, таке не завжди можливе, особливо ж тоді, коли до фітотерапії звертаються як до останньої надії, коли всі інші методи впливу вже використані, тобто в найважчих, запущених випадках, і все-таки необхідно зібрати якнай¬повнішу інформацію про перебіг захворювання, повний анамнез, спадковість, інші чинники ризику - професійні, побутові та ін.
1.5 Принцип правильного дозування
можна також розглядати як один із аспектів принципу адекватності, але він виділяється окремо з метою привернути до нього особливу увагу.
«Одна столова ложка на склянку окропу» - саме такий напис можна прочитати майже на будь-якій упаковці рослинної сировини. Але ж одна столова ложка чистотілу важить біля трьох грамів, подрібнених плодів шипшини - більше тридцяти грамів, тобто на порядок більше. Між цими крайніми показниками - всі інші. З таким положенням доводиться примиритися, якщо до складу лікувальної суміші не входять сильнодіючі рослини. Доведено, що при співвідношенні «одна, столова ложка на склянку» екстрагується у найкращому випадку до 40% біологічно активних сполук (БАС), а основна кількість - більше 60% - йде у відходи. Крім того, отри¬мані концентрати нерідко викликають неадекватну реакцію -загострення основного чи супутніх симптомів - особливо гостро ця проблема постає у гастроентерології, часто спостерігаються явища передозування, побічної дії. Більш розбавлені розчини переважають концентрати за багатьма параметрами - це відмічають більшість дослідників-фітотерапевтів.
Раціональними є настої та відвари, отримані за пропорцією 1 ст. лож. суміші на 0,5 л окропу - навіть при такому співвідношенні біля 40% діючих речовин залишаються у сировині, тобто ідуть у відходи. Зростає загальна кількість отриманих у витяжці БАС. Такі лікарські форми діють м'якше, кількість загострень зменшується, побічна дія проявляється рідко. У педіатрії користуються витяжками такої ж, або ще меншої концентрації і  терапевтична ефективність при цьому не зменшувалась а зростала. При співвідношенні сировини і рідини 1:100 дози для дитячого віку становили:
від 1 до 2 років - 3-5 мл (до чайної ложки на прийом),
від 2 до 3років - 10 мл (2 чайних або 1 дес. ложка),
від 3 де 4 років - 15 мл (3 чайних або 1 ст. ложка),
далі прибавки становлять по 5 мл на кожен рік для дитини до 12-13 років, коли починається дуже нерівномірний розвиток та ріст-і основним орієнтиром для дозування стає зріст та маса тіла. Але навіть у віці 15-16 років, незважаючи на зовнішні параметри дорослої людини, дитині бажано призначати все ж не повну, а приблизно 0,75 - 0,8 дози дорослого.
У старечому віці (поріг його встановлюють за біологічними показ¬никами, а не за паспортом), необхідно поступово знижувати дозу.
1.6 Приниип безперервності
Призначення одного й того ж засобу тривалістю більше 3-4 тижнів небажане, тому в означених випадках необхідно створити 2-3-4 фіто композиції різних за складом, але однакових за терапевтичною активністю та направленістю. Чергуючи такі суміші (по кілька днів, або тижнями, допускається і по кілька тижнів кожен), досягають безперервності лікування протягом будь-якого тривалого терміну без виникнення побічної дії, передозування та інших небажаних наслідків. На початкових стадіях захворювання така тактика не потрібна: 3-4-тижневий курс виявляється достат¬нім, після більш-менш тривалої перерви, яка залежить від стану пацієнта, - повторний курс, потім профілактичні чи протирецидивні курси 1-2 рази на рік протягом кількох років.
1.7 Часовий принцип
Ефективність лікування значною мірою залежить від часу застосу¬вання фітозасобів. У більшості випадків їх приймають за 15-30хв. до їжі: діти за 15хв., дорослі за 20-25, старі за 25-30хв. Враховуючи жовчогінну дію більшості лікарських рослин, така схема цілком виправдана. Виняток становлять:
-обволікаючі, вони ж відхаркуючі і бронхолітичні  ,
-   ті, що вплизають на артеріальний тиск, на ЦНС (седативні та
адаптогенні),
-   гормоноподібні - за винятком солодки,
зазначені засоби призначають через 1,5 - 2 год. після їжі.
Що стосується заспокійливих та гіпотензивних, то майже всі вони мають сильно виражену жовчогінну дію, тому при будь-якій патології гепатобіліарної системи також повинні прийматися перед їжею, щоб не спровокувати додаткові застійні явища у жовчовивідних шляхах. Іноді рекомендують приймати фітозасоби під час їжі - це стосується ліків з вираженою подразнюючою дією на слизові оболонки травного тракту (наприклад, синюха, діоскорея та ін.).
Враховуючи добові біоритми, гормоноподібні краще зживати у ранкові години. Адаптогени віднести на час після сніданку (через 1,5-2 години), потім після обіду (так же) - загалом двічі на день. У другій половині дня активізують свою дію діуретики, ближче до вечір¬ніх сутінків - седативні, кардіотонічні.














4. Правила заготівлі, сушіння (стабілізації) та зберігання рослинної сировини.
 
Лікарську рослинну сировину і ліки можна одержувати як з культивованих, так і з дикорослих рослин. Значну частину рослинних видів лікарської сировини в багатьох країнах в даний час одержують з культивованих рослин. В Україні, за винятком ефірно-олійних культур, головним джерелом отримання сировинних матеріалів для фармацевтичної промисловості і лікарських рослин є природні ресурси цих рослин. Проте природні запаси їх безперервно зменшуються або вичерпуються, зважаючи на що необхідно направити зусилля на отримання сировини з культивованих рослин. Відомо, що впроваджені в культуру рослини володіють цілою низкою переваг — великою врожайністю, більш високим вмістом біологічно активних речовин, механізованим збиранням та ін.
Збирають підземні або надземні частини всієї рослини або окремі її органи  і переробляють їх в лікарську рослинну сировину.
З моменту збору, в рослині і у відповідному її органі починають відбуватися істотні біохімічні зміни. При правильному спрямуванні цих змін можна одержати необхідний склад зібраної сировини. В деяких випадках зміни наступають під впливом ферментів, особливо під час сушіння. Не менш важливим є порка року, коли заготовляють сировину і умови сушіння.
Заготівлю проводять в світлий і сонячний час і у певну пору року, вручну або механізованим способом. При збиранні вручну, трави, листя і квітки поміщають в пристосовані для цього ємкості (кошики, мішки, ящики і ін.), стежачи за тим, щоб їх не м'яти і не здавлювати, після чого швидко переносять їх в місце для сушіння. Якщо транспорт утруднений, то зібрані частини рослин розстилають в закритих приміщеннях тонким шаром на полиці, підлогу та ін. Там рослинна сировина може залишатися не довше 10—12 годин.
При збиранні дикорослих рослин особливо важливо зберегти декілька екземплярів з метою самовідтворення. Наприклад, якщо збирати кореневища і корені до дозрівання насіння, рослина не зможе розмножитися і зникне з цього місця. При заготівлі стебел не можна висмикувати всю рослину з грунту, а потрібно зрізати тільки її надземну частину.
Щоб зберегти самовідтворення природних запасів лікарських рослин , заготівлю дикорослих лікарських рослин слід проводити, періодично використовуючи різні ділянки.
Коли з трав'янистих рослин використовують тільки підземні органи (бульби, корені і кореневища), надземну частину рослини слід зрізати і викинути. Коли ж з трав'янистих рослин потрібно узяти тільки надземну частину, як вже було сказано — доцільно зрізати тільки її, не викорінюючи всієї рослини.
Квітки, листя і плоди збирають поодинці вручну або використовуючи відповідні інструменти (ножиці, ніж і ін.). Якщо лікарська рослинна сировина є стеблами трав'янистих рослин, особливо тих , що культивуються, їх треба косити косою, серпом або жаткою.
Пора року, в яку проводиться збір сировини, має особливе значення. В рослині постійно відбуваються біохімічні процеси і збиррання необхідно проводити саме в такий момент, коли в ній накопичено якомога більше біологічно активних речовин з найсприятливішим фармакологічним ефектом. Щоб досягти цієї мети, необхідно дотримуватись деяких правил. Так, наприклад, надземні органи (квітки, листя, вся надземна частина) збирають на початку або в період цвітіння рослини, а підземні органи (корені, кореневища і бульби) — весною, коли вегетація ще не почалася або ж восени, коли вже добігає кінця. Перераховані правила збору лікарської рослинної сировини в більшості випадків не враховують особливості окремих рослин і умов, від яких залежить збільшення або зменшення біологічно активних речовин в період однієї вегетації. Тому, щоб визначити, коли рослина акбо відповідні її частини  знаходиться в фазі „фармакологічної зрілості", тобто, коли в ній міститься найбільша кількість біологічно активних  речовин, необхідно простежити в кількісному відношенні за накопиченням цих речовин під час вегетації. Якщо діюча речовина відноситься до категорії резервних, якими є, наприклад, слизисті речовини і взагалі вуглеводи, то підземні органи, за звичай, слід збирати восени, оскільки в цей кінцевий період вегетації вони найбільш багаті резервними речовинами. Проте, якщо активний компонент належить до групи  речовин вторинного синтезу, наприклад, алкалоїдів, дотримуватися цього правила не слід. Наприклад, корені беладонни (radices belladonnae) в цей період також найбільш багаті на крохмаль, але  алкалоїдів  міститься в більшій кількості у коренях, зібраних до настання осені (порівняно з їх вмістом  в коренях , які зібрані восени). Цей приклад, як і багато інших, показує, що відповідний для збору лікарських рослин сезон слід визначати з урахуванням фармакологічної зрілості рослини. Також має значення і в який час доби буде зібрано лікарську рослину. Відомо, наприклад, що біологічна активність рослин, що містять серцеві глікозиди, знижується уночі внаслідок розпаду глікозидів і знову підвищується вдень на початку асиміляції, тобто біосинтезу глікозидів. Він досягає максимуму в другій половині дня і цей час є самим важливим для збору таких рослин.
Зібрані рослини або їх органи зразу ж після збору піддають обробці з метою консервації (методу сушіння рослин шляхом оптимального зневоднення), тобто приведення до такого стану, при якому б під час зберігання до промислової переробки або використанні в аптеці, в їх складі не відбулися зміни.
Деякі види сировини не піддаються сушінню, оскільки в них містяться компоненти, що розкладаються в ході цього процесу. Така сировина переробляється у фармацевтичні препарати ще в свіжому вигляді. Більшаа частина різних видів зібраної  лікарської рослинної сировини піддається процесу сушіння; метою якого є інактивація ензимів, що містяться в свіжозібраних рослинах і спричиняють до розпаду біологічно активних речовин в лікарській сировині.
Якийсь час після збору рослинний орган продовжує жити, хоча і в повністю змінених умовах обміну речовин. Глибокі зміни в тканинах починаються тоді, коли з втратою вологи почався такий стан в'янення, при якому клітини тканин поступово гинуть, тобто перестають бути постійно функціонуючими системами в метаболізмі. Ензими, які містяться в них вже не беруть участі в біохімічних процесах живої тканини, спонтанно каталізують розпад лабільних речовин, що містяться в клітинах. Звідси видно, що зміни, які настають при перетворенні свіжої частини рослини в лікарську сировину, мають важливе значення.
Активність ензимів у великій мірі залежить від концентрації іонів водню в рослині. За звичай вони достатньо активні при рН середовища між 7 і 10. Деякі ензими активуються і в кислому середовищі.
Іноді дія ензимів на лікарські речовини, що містяться  в свіжих рослинах, сприятлива для їх фармакологічного ефекту, а в інших випадках зміни, що наступили, — небажані. В першому випадку ця дія може посилитися шляхом попередньої ферментації, а в другому випадку — якщо це небажано і погіршує склад і активність лікарської сировини, необхідно приступити до швидкої сушки або стабілізації сировини. Наприклад, утворення кумаринів внаслідок ферментативної дії в рослинах, що містять їх, перетворення редукованих антрахінонів в антрахінони під дією окислювальних ензимів, гідролізний розпад глікозиду синігрин та ін. — все це випадки бажаних ферментативних змін, в результаті яких лікарська сировина набуває лікувального ефекту.
В інших випадках ті ферментативні процеси, які вже відбулися, призводять до розпаду активних речовин і до обмеження або повного припинення їх лікувального ефекту. Дія ензимів шкідливо впливає на лабільні глікозиди, які містяться в сировині наперстянки, на алкалоїди гіосціамінових лікарських речовин і ін. Такі види розпадів запобігають інактивації ензимів, внаслідок чого одержують так звану стабілізовану лікарську сировину. Запропоновані різні методи стабілізації сировини: на свіжі частини рослин в закритому просторі впливають гарячими парами алкоголю або хлороформу, після чого сировину піддають висушуванню; в тому випадку, якщо водні пари не змінюють складу сировини, стабілізацію можна проводити і під впливом водяної пари.
В стабілізованій сировині ензими інактивовані і не можуть бути реактивованими. Стабілізація вказаними методами є радикальним способом консервації сировини, але зважаючи на те що це дорогвартісний процес, вважають за краще консервувати її висушуванням. При цьому видаляється вода зі свіжої частини рослини, завдяки чому дія ензимів не усувається, а тільки затримується. При зволоженні сировини знову створюються умови для активації ензимів і можливість здійснення процесів розпаду.
Взагалі дуже важко або майже неможливо зберегти хімічний склад і біологічну дію свіжих частин рослин повністю незміненими в сировині. Головним чином потрібно прагнути при сушінні і консервації не допустити відчутної втрати активних компонентів і зберегти їх лікувальну дію.
Свіжі частини рослин перед висушуванням необхідно уважно очистити. З підземних органів видаляють механічні домішки шляхом занурення на короткий час в проточну воду і потім сильно струшуючи. Коли корені і кореневища не піддаються такому очищенню, то в них знаходять високий зміст мінеральних речовин, що знижує якість сировини. З деяких коренів, згідно вимогам фармакопеї, перед сушкою необхідно зіскоблити кору, що можна дуже легко виконати зразу ж після виймання їх з грунту. Така маніпуляція полегшує подальше перетворення їх в порошок, оскільки видалена велика частина волокон лика.
Надземні частини рослини, перш ніж їх сушити, слід очистити від власних домішок або від домішок інших рослин, що потрапили до них під час збору.
Після очищення сировину піддають висушуванню. Правильне висушування слід проводити з урахуванням хімізму активних компонентів в сировині. Не допускається висушування матеріалу, що злежався і того, що ферментує. Сушити лікарську рослинну сировину треба швидко при встановленій для даного виду і складу сировини температурі. Як показали експерименти, самою відповідною для висушування сировини є температура біля 50°С. При такій температурі дія ензимів слабшає або повністю припиняється. В деяких випадках рекомендують на початку сушку проводити при більш високій температурі, а потім при температурі — біля 50°С.
Швидке висушування проводять в спеціальних сушильних камерах, елеваторних сушарках, вакуумних сушарках і ін., які обладнані пристосуваннями для регуляції температури. Особливо швидко необхідно висушувати соковиті плоди, що містять вітаміни. При цьому температуру можна підвищити до 70— 90°С, завдяки чому значна частина вітамінів зберігається. Також швидко необхідно сушити і сировину, що містить серцеві глікозиди і алкалоїди. При температурі 50°С і хорошій вентиляції повітря здійснюється висушування сировини без зміни її лікувального складу.
Сировину, яка містить ефірні олії, сушать поволі, розстеливши її товстим шаром 10-15 см, щоб запобігти їхньому звітрюванню, при температурі не вище 25—30°С. За таких умов під час висушування лікарської сировини вміст ефірної олії може збільшитися, а якість олії— покращатися. Також допускають повільне висушування тієї сировини, активні компоненти якої характеризуються стабільністю і не піддаються легко ферментативному розпаду.
Під дією прямого сонячного світла зелене листя і забарвлені квітки знебарвлюються — стають жовтими, коричневими, блідими і ін. Така сировина, що втратили своє природне забарвлення, непридатна для подальшого використання. На прямому сонячному світі можна сушити такі частини рослин, в яких не містяться барвники — насіння, корені, кору, кореневище і ін.
Повільне висушування здійснюють на відкритому повітрі і в пристосованих для цієї мети приміщеннях. При такому способі висушування матеріалу добрі результати спостерігаються в районах з сухим і теплим кліматом. Сировину, яка піддається сушінню, розстеляють тонким шаром на дерев'яних рамках з сітчастим дном, чим забезпечується більш хороше провітрювання при  розташуванні рамок однієї над іншою під час сушіння; сушити слід до тих пір, поки рослинні частини не стануть ламкими і втратять свою еластичність.
Бруньки— Gemmae, сушать при помірній температурі, розстилаючи їх тонким шаром і при частому помішуванні щоб уникнути появи цвілі і злежування.
Листя — Folia, в процесі висушування розстилають тонким шаром. Більш крупне листя розстилають кожне окремо.
Квітки — Flores, також розстилають тонким шаром, щоб уникнути необхідності перемішувати їх в процесі сушки.
Трави — Herbae, за звичай зв'язують невеликими пучками, які підвішують в сухому, теплому і провітрюваному приміщенні для сушіння. Такий спосіб рекомендують не у всіх випадках, оскільки нерідко листя внутрішніх стебел в пучку темніє. Тоді їх сушать, також як листя і квіти.
Несоковиті плоди і насіння — Fructus et semina, як наприклад, рослин род. Зонтичних, гірчиця, льон і ін., містять невелику кількість вологи і для їх висушування немає потреби в спеціальних умовах. Достатньо тримати їх в провітрюваних приміщеннях, після того, як вони були висушені на сонці або в сушарці.
Соковиті фрукти — Fructus, краще всього сушити в сушарці доти, поки вони перестануть склеюватися один з одним.
Кора — Corteх, в свіжому вигляді містить невелику кількість води порівняно з іншими частинами рослини, і її легше сушити — на відкритому повітрі або в провітрюваних приміщеннях.
Корені, кореневища, бульби, цибулини — Radices, Rhizomata, Tubera, Bulbi, сушать після очищення. Товсті корені і кореневища, якщо їх не розрізати, необхідно сушити при невисокій температурі (біля 40°С), при цьому забезпечується рівномірне випаровування з внутрішніх і зовнішніх частин  без зміни їх забарвлення і без розпаду активних речовин. Нерозрізані і товсті корені сохнуть поволі. Значно швидше висихають тонкі або нарізані товсті корені.
Запровадженно метод висушування лікарської сировини за дії інфрачервоного випромінювання. При цьому інфрачервоне проміння проникає всередину рослинного матеріалу, внаслідок чого процес висушування відбувається дуже швидко. Проте цей метод важко використовувати при великих кількостях сировини.
Лікарську сировину можна сушити і шляхом ліофілізації. Такий метод застосовують при висушуванні рослинної сировини, активно діючі компоненти якої особливо легко розщеплюються. Ліофілізацію проводять при низькій температурі (біля 20°С). Вміст вологи у висушеному матеріалі становить тільки 2—4,5%. Встановлено, що при такому методі висушування лікарської сировини, що містить тропанові алкалоїди, в наявності більш високий відсоток алкалоїдів, ніж в сировині, висушеній при 50°С.
В процесі сушіння здійснюється консервація сировини, проте не гарантовано його повної стабілізації, внаслідок чого деякі автори вважають, що галенові препарати (тинктури, екстракти і ін.) — більш досконалі форми, в яких біологічно активні речовини знаходяться в більш стійкому вигляді. Тепер застосовують і високоочищені препарати, які більш стабільні, ніж галенові. Останнім часом  впроваджені в практику і сухі (що розпиляли) водні екстракти з сировини — дисперти.
Після сушіння сировина підлягає повторному очищенню, сортуванню, остаточному висушуванню, подрібненню і упаковці. Мета повторного очищення — видалити з сировини сторонні частини рослин, що випадково потрапили до неї або ж частини, які під час висушування втратили своє природне забарвлення. Сировину остаточно висушують, щоб вміст вологи в ній  не перевищував зазначених норм згідно вимог фармакопеї або відповідних стандартів. Не можна допускати пересушування, оскільки така сировина легко ламається і перетворюється на порошок (особливо, листя, квітки) при пакуванні і транспортуванні.
Сортування проводять згідно вказаних стандартів для різної якості одного і того ж виду сировини (I, II і III) і залежно від призначення — аптечна або промислова сировина.
Лікарську сировину (окрім деяких дрібних плодів і насіння) вживають в аптечній практиці або на фармацевтичних заводах нарізаною або подрібненою до порошкоподібного стану. Для нарізування використовують спеціальне обладнання—машини-січкорізки, млини, сита і ін. в призначених для цього приміщеннях. Деякі види сировини — листя, квітки, корені і кореневища для більшої зручності і щоб уникнути втрат піддають пресуванню. Не пресують шкірясте листя, дрібні квітки, деякі кореневища і корені. Подрібнення лікарської сировини при пресуванні — незначне; таким чином уникають пліснявіния, якщо сировина містить вогкість в допустимих межах.
При упаковці сировини має значення також і пакувальний матеріал. Нарізані і змелені види сировини, призначені для аптек, упаковують залежно від її виду в звичайні або подвійні (з внутрішнім шаром з пергаментного паперу) мішки або добре закриті коробки. Призначені для переробки види лікарської сировини упаковують в мішки, пакунки, паперові мішки і ін.
Лікарську сировину в аптеках і складах необхідно зберігати за таких умов,
в яких вона може зберігатися без змін протягом певного проміжу часу. Враховуючи сказане необхідно дотримуватись певних вимог — щоб приміщення для зберігання сировини було сухим, чистим і провітрюваним, з чистою міцною дерев'яною підлогою. Окремі упаковки не можна складати одну на одну (стосувати), а необхідно розкладати на полицях, щоб їх можна було при потребі легко оглянути. При цьому деякі види сировини, які особливо гігроскопічні або містять ефірні масла, краще всього зберігати в добре закритих посудинах. Згідно вимог фармакопеї отруйні і сильно діючі засоби необхідно зберігати окремо від інших, в спеціальних шафах, що закриваються.
При неправильному зберіганні, особливо у вологих, не провітрюваних і брудних приміщеннях з пошкодженою підлогою і стінами, лікарська сировина відволожується, набуває запаху цвілі, а інколи її пошкоджують різні шкідники. При недотриманні всіх вказаних вимог стосовно збору, сушки і зберігання лікарської рослинної сировини, вона стає непридатною для використання і, якщо при повторному перебиранні і очищенні  не набуде відповідного вигляду,  підлягає знищенню (бракуванню).
На практиці визначення якості лікарської рослинної сировини здійснюють згідно вимогам ДФ України для кожного виду сировини.
 






Фітотерапія серцево-судинних захворювань
Захворювання серцево-судинної системи посідає одне з перших місць серед хвороб внутрішніх органів і часто є причи¬ною ранньої втрати працездатності та передчасної смерті хворих. Найпоширеніші з них ішемічна хвороба серця, рев¬матизм та ревматичні вади серця, ендокардити, міокардити різного генезу, гіпертонічна хвороба.
Основною скаргою людей, які страждають на захворю¬вання серця, є задишка, тобто відчуття нестачі повітря. Хворі також часто скаржаться на серцебиття, відчуваючи поси¬лення і прискорення скорочення серця. Іноді в результаті порушення серцевого ритму з'являються скарги на «пере¬бої в серці».
Однією із скарг є біль у ділянці серця за умови венозного застою у великому колі кровообігу, хворі також скаржаться на набряки.
У разі гіпертонічної хвороби хворі часто скаржаться на
головний біль, схильність до запаморочення, слабкості, швид¬кої втоми, втрати сну.
Фітотерапія успішно доповнює медикаментозне лікуван¬ня в разі ішемічної та гіпертонічної хвороби. Вона має пер¬спективне значення для профілактики серцево-судинних за¬хворювань. Доведено, що такі рослини, як глід, собача кропи¬ва, конвалія звичайна, горицвіт, здатні уповільнювати серце¬вий ритм, а беладона, пригнічуючи парасимпатичний відділ нервової системи, навпаки, прискорювати його.
Рослини, що містять йод, діють на щитоподібну залозу і затримують розвиток атеросклеротичних процесів. Цибуля і часник завдяки гіпоглікемічній і протисклеротичній дії є геропротекторами — рослинами, що подовжують життя лю¬дини, віддаляють її старість.
Омела біла, дягель, часник спричинюють гіпотензивну дію. Глід містить багато флавоноїдів, що розширюють вінцеві суди¬ни серця, впливають на організм гіпотензивно та седативно.
У разі неврозу, ішемічної хвороби серця, вегетосудинної дистонії досить ефективним є застосування суміші трав у таких співвідношеннях: корінь валеріани — 2, корінь цико¬рію дикого — 2, трава вересу звичайного — 1, трава меліси— З, м'ята перцева — 2, синюха блакитна — 2.
Техніка приготування настою: 3 столові ложки суміші залити 2 склянками води, кип'ятити на малому жодні 10 хв і настоювати 30 хв.
Спосіб вживання: по 50 мл 3 рази протягом доби за 30 хв до їди.
Глюкорамнозид собачої кропиви сповільнює серцевий ритм, знижує артеріальний тиск, діє седативно і заспокійливо. Собача кропива в кілька разів сильніша за валеріану лікарську, тому її препарати корисні у разі початкових стадій гіперто¬нічної хвороби, міокардиту, ішемічної хвороби, кардіосклеро¬зу. Із собачої кропиви готують водну та спиртову настойки.
Техніка приготування спиртової настойки: готують на 40 %спирті у співвідношенні 1:5, настоюють 2 тиж.
Спосіб вживання: по 30—40 крапель 3 рази протягом дня і четвертий раз перед сном.
Для лікування гіпертонічної хвороби ефективний настій із плодів фенхелю звичайного — 50,0, шишок хмелю звичайного — 50,0, квіток глоду криваво-червоного — 200,0, листків ме¬ліси лікарської — 50,0, коренів валеріани лікарської— 100,0.
Техніка приготування: 2 столові ложки подрібненої суміші трав настоювати у 600 мл окропу протягом 30хв.
Спосіб вживання: проціджений настій пити по 150 мл 3 рази на день за 10—15 хв до їди. Лікування повинно бути тривалим, протягом 3—4 міс.
Для лікування гіпертонічної хвороби та стенокардії ши¬роко застосовують м'яту перцеву та її препарати. Лікуваль¬ний ефект м'яти зростає у разі поєднання її з материнкою, чебрецем, собачою кропивою, квітками глоду.
За наявності гіпертонічної хвороби І та II стадії, ішеміч¬ної хвороби серця, аритмії з лікувальною метою застосову¬ють насіння кропу. Настій насіння кропу в поєднанні з тра¬вою споришу, вересу, приймочками кукурудзи, квітками гло¬ду заспокоює нервову систему, знижує артеріальний тиск, по¬ліпшує сон і загальне самопочуття. Такий настій допомагає лікувати хронічну коронарну недостатність.
Установлено, що льонок звичайний містить алкалоїд пе¬ганін. Він діє гіпотензивно, уповільнює серцеві скорочення.
Відвар із барвінку малого дедалі ширше застосовують для лікування гіпертонічної хвороби.
Техніка приготування відвару: 1 чайну ложку подрібнених листків барвінку варити в 1 склянці води 20 хв, настоювати 10 хв.
Спосіб вживання: по 1 столовій ложці 4—5 разів на добу за 30 хв до їди.
Квітки і листки конвалії звичайної завдяки наявності в них глікозидів діють кардіотонічно. Сприяє поліпшенню ро¬боти серця настій із суміші квіток глоду колючого, листків і квіток меліси, кошиків деревію, листків і квіток м'яти соба¬чої у співвідношенні 2:3:2:3.
Техніка приготування: 3 столові ложки суміші залити 2 склян¬ками окропу, настоювати 20 хв.
Спосіб вживання: пити настій по 100 мл 3 рази на добу за 30хв до їди. Лікування повинно бути тривалим, протягом 1,5— 2 міс.
Якщо є симптоми порушення кровообігу, рекомендується поєднувати рослини, що поліпшують серцеву діяльність (кон¬валію, глід, наперстянку, горицвіт), з рослинами, що мають сечогінну дію (спориш, волошка синя, петрушка городня, спар¬жа лікарська). Спаржа лікарська містить аспарагін. Ця речо¬вина є основним дійовим чинником рослин, що активізує се¬човиділення, знижує артеріальний тиск, тонізує серцевий ритм.
Техніка приготування настою з квіток волошки: 1 чайну ложку крайових квіток волошки залити 1 склянкою окропу, настоювати 20 хв.
Спосіб вживання: пити по 5 мл 3 рази на добу за ЗО хв до іди. Сечогінні властивості петрушки зумовлені наявністю лет¬кої олії та флавоноїдів у насінні та коренях рослини.
Техніка приготування настою із коренів петрушки: 1 столову ложку подрібненого кореня петрушки залити 1 склян¬кою води, кип'ятити на малому вогні 10 хв, настоювати 1 год. Спосіб вживання: пити по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв до Тди.
Для лікування атеросклерозу застосовують квітки липи в суміші з листками подорожника, квітками глоду, шишка¬ми хмелю, листками і квітками лісових суниць.
Для лікування атеросклерозу ефективний також напар із суміші таких рослин: плодів шипшини (без насіння) — 180,0, плодів коріандру посівного — 40,0, квіток глоду — 80,0, листків меліси лікарської — 40,0, кори крушини — 40,0,коренів кульбаби лікарської — 80,0.
Техніка приготування на пару: 1 чайну ложку подрібнених рослин залити 400 мл окропу, варити 3 хв, настоювати протягом 20 хв.
Спосіб вживання: по 120 мл 3 рази на день до Тди. Плоди обліпихи ефективні для лікування та профілак¬тики атеросклерозу, оскільки ненасичені жирні кислоти цієї рослини сприяють зменшенню кількості холестерину в крові і його виведенню.
Гіпотензивним та протикардіосклеротичним вважають настій із суміші таких рослин: листків меліси — 1,5, плодів кропу пахучого (або шишок хмелю з гілками омели) — 2,0, квіток глоду — 1,5, листків м'яти перцевої — 1,5, коренів валеріани лікарської — 2,5.
Техніка приготування настою: суміш, що складається з 1 чайної ложки кожної рослини, залити двома склянками окропу, варити З хв, настоювати 30 хв.
Спосіб вживання: пити по 120 мл на день після їди. У разі атеросклерозу, гіпертонічної хвороби застосову¬ють омелу разом з коренями цикорію, глодом колючим, ме¬лісою та собачою м'ятою.
Плоди, корінь, оплодні та цвіт гіркокаштана містять кума¬ринові глікозиди — ескулін, фраксин, велику кількість фла¬воноїдів, сапонінів та інших біологічно активних речовин. Завдяки дії цих складових зміцнюються капіляри, тонізуються венозні судини, розширюються артерії. Тому препарати гірко¬каштана ефективні у разі тромбофлебіту, варикозного роз¬ширення вен, геморагічних діатезів.
Флавонові глікозиди кори верби білої під дією шлунко¬вого соку розпадаються, вивільнюючи саліциловий спирт, який перетворюється в саліцилову кислоту. Завдяки цим власти¬востям відвар верби білої застосовують як протиревматич¬ний засіб.
У пізніх стадіях гіпертонічної та ішемічної хвороб серця фітотерапією не обмежуються: нею підсилюють дію медика¬ментозних препаратів, запобігаючи ускладненням.