Переглянувши, як на плівці без монтажу, всі твої метемпсихози,
Із очей починає литися найчистіший луг і вщент змиває ластовиння,
Висушує, знищує будь-які згадки про палкі цілунки Сонця.
Нещадно і спорадично. Ніби тисячорічної витримки замало.
Ніби життя, коротше цієї витримки, пустелевидне й непридатне.
Так, якби можна було змити усю пам'ять, стерти зі шкіри дотики
і потрісканими вустами безтямно прошепотіти:
" Хто говорив тобі про Сонце? Хто цілував тебе за нього?
Коли я був скелястим в'язнем, чи ти клював мої два серця?
Ти бачиш руки? Що ти скажеш? Це таємниця двох немертвих.
Можливо, вперше я не зрадив тебе, єдиний, хоч і мусив..."
Це таемниця двох немертвих
© Copyright: Маргарита Вельбах, 2013
Свидетельство о публикации №213110302106
Свидетельство о публикации №213110302106
Рецензии
