Тихий мiй океане!

Не пишіть мені більше про ваше кохання до мене,
Я не вірю словам, бо слова це – порожній звук,
Напишіть мені краще як серце сумне і студене,
Листям осіннім падає тихо на брук.

Не пишіть мені більше, що сумуєте дуже за мною,
Бо не знаєте, друже, нічого насправді про сум,
Ви інстинкти чомусь називаєте спрагло любов'ю,
У любови, звичайно, мільйони імен і парсун.

Не пишіть мені більше жодного–жодного слова
Про кайдани душі, бо це лиш сполучення слів,
Напишіть мені ліпше про настрій осінньо-зимовий,
Як живете без мене ви там у своєму селі?!

Буду вірно мовчати,
Відчуваючи вашу присутність
У порожніх листах,
Наче гнізда пташині тепер.

Осінь скоро минає.
Ви не зчуєтесь: вимерзне лютий,
І весна-омовіння,
І лелеки,
І Чистий Четвер.

Побажаю вам щастя
Й великої ніжності в серці,
Мо, колись заживе цей на ньому
Обвуглений шов,
Бо мені вас, повірте,
Зректися ніяк не вдається,
Тихий мій океане,
Ні слова мені про любов.