Сельськие басни... на украинском языке

        Зустрів   нечистого.


      - Агов,  куме,  ви  дома?-  Голос   у   діда   Миколи  зривався,  був  якийсь  напружений,  з  придихом,   неначе  ніяк  не  міг  чоловік  продихатися  після  добрячої  пробіжки.

  Брямцнула  клямка, прорипіли  давно  не  мащені  петлі  дверей,  і  дід Петро  визирнув   із  сіней  з гасовою  лампою  в  руках.  Захеканий   Микола,  притуливши  ціпа  до  одвірка,  поспіхом  шмигнув  у   прочинені  двері.

   - Куме,  ви  поки  налийте  чарку,  а я віддихаюсь,  відійду  трохи…

   Поки  бабка  Килина,  покректуючи  спересердя,  ставила  на  стіл  квашені  в  капусті  огірочки,  та  нарізала  сало,   дід   Петро  витяг  із  зеленої  пляшки  корка,  та  по  дружньому  налив     в  чарку  якогось    трунку.

Підсунувши  чарку  до  кума,  швиденько   налив  і  собі.

- Давйте  куме,  щоб  наші  не  журились…

 Захрумтіли  огірками,  хвильку  помовчали.  Та  Петра  вже  нетерплячка  тіпала:

  -  Так  шо  стряслось,  куме,  шо  то  ви  так  бігли,  аж  захекались?

  - Та  то  я  в  старого  Ілька  був,  поміг  трохи  молотити  збіжжя.  А  потім  Катря  могорича  виставила,  посиділи.  Вже  смеркало,  то  я  за  свого ціпа, та  додому  навпростець,  мимо  панського  фільварка,  через  кладку   та  вже  й  біля  кладовиська.  Ну,  здається,  обійди  навкруг,  скільки там  іти.  Ні,  поперло  дурного  через  могилки,  так,  мовляв,  ближче  буде…

 -  Вже майже  й  пройшов,  аж   т-т-тут  на  мене  з-за  надгробка  чортяка  кинувся.  Чорний  весь,  очі  горять,  і  голосно  сопе…  Та  я  не  з  лякливих,  хоч   мурашки  по  спині   й  побігли.

 -  Я  ціпа  з  плеч,  та  помежи  роги  його,  та  ще  раз…  З  маху,  по  голові…  Той  так  і  брямцнувся  на  землю,  дарма,  що  нечистий,   проти  ціпа  ніхто  не  встоїть…

 -А  я  -  дай бог ноги. А  шо   ви  вже  найближче,  і  світло  у  вікні, знать  дома,  ну   то  я  до вас….

- Капніть,  куме  ще,  але  не  повну,    бо  руки  тремтять…

  Випили.  Баба  Килина  ще  сальця  підрізала,  щоправда  ще  й  того  не  скінчили,  але  ж  не  сидіти  їй  без  заняття.

     За  розмовою   стукіт  у  ворота  не  відразу  й  почули.

    Бабця  вийшла  надвір  до  корови  подивитися,   хлів  зачинити  та  собаку  на  ніч  відв*язати, аж    гульк  -  хтось  біля  воріт  метушиться…

  -  Бабо  Килино,   а  ваш  дід  дома?

- Та  дома ж,  куди  йому  серед  ночі?  Хіба  до    тієї  шльондри,  самогонщиці  Варки,  так  йому  сьогодні  і  дома  гарно  наливають…  Якраз  Микола  зайшов,  от  і  квасять…

  - То  скажіть-но,  хай  вийде.

-  Кажи  мені,  бо  його  так  з-за  столу  не  витягти…

  _  Мамця  просили,  щоб  прийшли,  цапа  дорізати  треба.

 -  То  може завтра  зранку?  На  тверезу  голову.

-    Сказали – треба  сьогодні,  до  ранку не  доживе… Якась  сволота  його  так  по  голові  вгатила,  що  рога  зламала,  а  з голови кров  дзюрчить  …  Ні,  до  ранку  не  доживе.  Хай-но   дід  прийде, він  кращий  на  кутку  різник.

   Два  куми, Петро  з  Миколою,  перезираючись,  через  прочинене  вікно  слухають  розмову…

  -  То  кажете  куме  -  страшнючий  чортяка, і  очі  вогнем  горять…

 А дід  Микола  лише  потилицю  шкребе…