Маленьке, заквітчано-миле, -
Небесно-блакитнії очі, -
Протягло голівку щосили:
“Поетом зробитися хочу!”
Іскристо-привітно радіє:
Гадає, що буду повчати.
Немов я пройшов буревії,
Щоб право на пиху мати!
Малече! Навчися любити,
Вглядатися в світлу нов…
Чому тобі хочеться лити
Отую віршовану кров?
Поет – самогубець сумлінний,
Душа – його ціль та знаряддя.
Поет – напівголе створіння.
Нехитре у нього приладдя.
Він правдою душі випалює…
А як же власна душа? –
Беззахисна жовта конвалія,
Пелюстки з відливом в жар.
Малече… Живи як люди.
Хай сонячним буде твій день.
Поети – такі самі люди…
Чи ангели серед людей.
Пахтітиме квітка євшану
У тебе на срібних скронях.
Поети вмирають рано.
Мабуть, поспішають додому.
12 листопада 2013 р.
***
© Copyright: Владислав Лоза, 2013
Свидетельство о публикации №213111201564
Свидетельство о публикации №213111201564
Рецензии