Пролог

                ...научитесь удивлять самих себя...

   У каждого есть своя история. Историй много, из них соткана вся наша жизнь. Истории печальные и радостные, истории скучные и захватывающие, истории запутанные и банальные. Это моя история... Может мне и не стоило этого делать: обнажать свою душу, сматывать нити воспоминаний в клубки и потом откладывать их в корзинку с надписью "ПРОШЛОЕ".
   Анна была журналисткой, работала в одном из местных глянцевых журналов в городке Р. Ей нужно было находить героев для своих статей с необычными судьбами либо оригинальными уникальными способностями. Кто-то из них обладал уникальным тембром голоса, кто-то вышивал картины крестиком, кто-то был наделен еще каким-либо талантом о котором стоило рассказать читателям журнала.
   А чем она могла похвастаться в свои 22. Только недавно окончила факультет журналистики, делала себе имя среди уже маститых "акул пера", вышла замуж и то неудачно. Их отношениями с мужем постоянно пыталась руководить свекровь.
   Анна любила своего мужа, (или это уже была привычка), но она не могла смотреть на то как Илья в присутствии своей матери становился просто загнанным щенком. В такие моменты Аня понимала, что вышла замуж не за того, кто ей показался при первой встречи сильным, уверенным мужчиной. Эта маска спала в браке, превратив его в слабохарактерного, сопливого маменькиного сынка...

   Девушка вот уже больше часа сидела за ноутбуком, на экране все так же мелькал курсор, в голове не одной мысли, а материал надо было уже сдать через два дня в печать. Среди кипы бумаг и вырезок из журналов на столе лежала книга и еще подарок в красивой цветочной обвертке с золотистым бантом. Подарок так и манил, чтобы его развернули, разгадали его секрет, что внутри... но Анна не решалась...
   
   Неделю назад она вернулась со Львова, куда ездила по работе. Так совсем незначительный материал о студентах-аспирантах одного из университетов Львова, которые разрабатывали какой-то там уникальный экологический проект. Она провела там неделю, каждый день встречалась с ними: собирала материал, проводила интервью, вникала в суть вопроса.
   Анна была человеком сложным внутренне, но сходилась с незнакомыми людьми легко. Было в ней что-то такое, что многие перед ней раскрывались как шкатулка, показывая свои главные сокровища. Произошло и здесь так.
   В последний день ее пребывания они собрались в одном из львовских кафе, просто отметить ее отъезд, ведь за это время они сдружились. Пришел на эту встречу и куратор группы Андрей. Сам он отказался Анне давать интервью, списал на то, что не публичный человек и вообще не его заслуга в этом проекте а его ребят. Но протяжении всего времени пока Аня вела свою журналистскую деятельность ходил как тень за ними, всегда был по близости. Анна не понимала, что происходит, но ее тянуло к этому человеку, как магнитом, была в нем какая-то загадка. Да, она была замужем. Она любила мужа или ей так казалось. Но смотря на Андрея она понимала, что между ними есть какая-то внутренняя связь.
   И в последний день ее пребывания он пришел тоже в кафе. Время было позднее, стрелки часов ее подгоняли, что пора ехать на вокзал. Она попрощалась с ребятами, они обменялись телефонами... обещали звонить, приглашали не раз в гости.
   Андрей вызвался отвезти ее на вокзал, она не смогла отказать. Всю дорогу он молчал, она тоже не нарушала эту тишину. Уже на перроне он ей протянул книгу и еще что-то завернутое в красивую упаковку.
- Это книга подарок от нашей группы, можешь не читать я не думаю, что у тебя вызовет интерес заумные экологические термины... главное уже написано на титульной странице. - и они оба рассмеялись. Вдруг так стало легко. Ане показалось, что  она знала всю его жизнь. А это в упаковке подарок от меня разверни его, когда тебе станет тяжело... Он слегка сжал ее руку: "Тебе уже пора". И ушел не оборачиваясь... 

   Сколько времени прошло после поездки во Львов, давно уже и материал вышел в журнале о проекте студентов-экологов, а она все не решалась развернуть подарок Андрея. Она понимала, что между ними пробежала искра, но не хотела, чтобы она превратилась в пламя и повергла ее на дно...

   Загнанная в угол жизни: теперь постоянные ссоры с мужем, недавней выкидыш, а она так хотела ребенка, депрессия, ночные кошмары и страхи. Казалось, что жизнь для нее закончилась.

   Она взяла подарок, долго изучала орнамент на бумаги, хотя и так знала его уже наизусть каждую завитушка, излом линии на бумаги. Она сделала аккуратный надрез бумаги, внутри картонная коробка, открыв ее, Анна была слегка разочарована... на дне коробки лежал блокнот. На его кремовой обложке золотистыми буквами значилось "Жизнь только начинается..."


                ... Навчіться дивувати самих себе ...

   У кожного є своя історія. Історій багато, з них виткане все наше життя. Історії сумні та радісні, історії нудні та захоплюючі, історії заплутані та банальні... Це моя історія. Може мені й не варто було цього робити: оголювати свою душу, змотувати нитки спогадів в клубки і потім відкладати їх у кошик з написом "МИНУЛЕ".
   Анна була журналісткою, працювала в одному з місцевих глянцевих журналів у містечку Р. Їй потрібно було знаходити героїв для своїх статей з незвичайними долями або оригінальними унікальними здібностями. Хтось із них володів унікальним тембром голосу, хтось вишивав картини хрестиком, хтось був наділений ще яким-небудь талантом про який варто було розповісти читачам журналу.
   А чим вона могла похвалитися у свої 22. Тільки недавно закінчила факультет журналістики, робила собі ім'я серед уже маститих «акул пера», вийшла заміж і те невдало. Їх відносинами з чоловіком постійно намагалася керувати свекруха.
   Анна любила свого чоловіка, (чи це вже була звичка, вони так довго зустрічалися), але вона не могла дивитися на те як Ілля у присутності своєї матері ставав просто загнаним цуценям. У такі моменти Аня розуміла, що вийшла заміж не за того, хто їй здався при першій зустрічі сильним, впевненим чоловіком. Ця маска спала у шлюбі, перетворивши його в слабохарактерного, сопливого маминого синка ...

   Дівчина ось уже більше години сиділа за ноутбуком, на екрані все так само миготів курсор, в голові не однієї думки, а матеріал треба було вже здати через два дні в друк. Серед купи паперів та вирізок з журналів на столі лежала книга і ще подарунок в красивій квітковій обгортці із золотистим бантом. Подарунок так і манив, щоб його розгорнули, розгадали його секрет, що всередині ... але Анна не наважувалась це зробити..
   Тиждень тому вона повернулася зі Львова, куди їздила по роботі. Так зовсім незначний матеріал про студентів - аспірантів одного з університетів Львова, які розробляли якийсь там унікальний екологічний проект. Вона провела там тиждень, кожен день зустрічалася з ними: збирала матеріал, проводила інтерв'ю, вникала в суть питання.
   Анна була людиною складною внутрішньо, але сходилася з незнайомими людьми легко. Було в ній щось таке, що давало змогу іншим перед нею розкритися як шкатулка, показуючи свої головні скарби. Сталося і тут так.
   В останній день її перебування вони зібралися в одній з львівських кав’ярень, просто відзначити її від'їзд, адже за цей час вони здружилися. Прийшов на цю зустріч і куратор групи Андрій. Сам він відмовився Анні давати інтерв'ю, списав на те, що не публічна людина і взагалі не його заслуга в цьому проекті, а його хлопців та дівчат. Але протягом усього часу, поки Аня вела свою журналістську діяльність, ходив як тінь за ними, завжди був по близькості. Анна не розуміла, що відбувається, але її тягнуло до цієї людини, як магнітом, була в ньому якась загадка. Так, вона була заміжня. Вона любила чоловіка або їй так здавалося. Але дивлячись на Андрія вона розуміла, що між ними є якийсь внутрішній зв'язок.
   І в останній день її перебування він прийшов теж в кафе. Час був пізній, стрілки годинника її підганяли, що час їхати на вокзал. Вона попрощалася зі студентами, вони обмінялися номерами телефонів ... обіцяли телефонувати, запрошували не раз в гості.
   Андрій зголосився відвезти її на вокзал, вона не змогла відмовити. Всю дорогу він мовчав, вона теж не порушувала цю тишу. Вже на пероні він їй простягнув книгу і ще щось загорнуте в красиву упаковку.
- Це книга - подарунок від нашої групи, можеш її не читати, я не думаю, що у тебе викличе інтерес заумні екологічні терміни ... головне вже написано на титульній сторінці. - І вони обидва розсміялися. Раптом так стало легко. Ані здалося, що вона знала все його життя. А це в упаковці подарунок від мене, розгорни його, коли тобі стане важко ... Він злегка стиснув її руку : " Тобі вже час". І пішов геть, не обертаючись ...

   Скільки часу минуло після поїздки до Львова, давно вже і матеріал вийшов у журналі про проект студентів - екологів, а вона все не наважувалася розгорнути подарунок від Андрія. Вона розуміла, що між ними пробігла іскра, але не хотіла, щоб вона перетворилася в полум'я і потягнула її на дно ...

   Загнана в кут життя: тепер постійні сварки з чоловіком, невдала вагітність, а вона так хотіла дитину, депресія, нічні кошмари і страхи. Здавалося, що життя для неї закінчилося.

   Вона взяла подарунок, довго вивчала орнамент на папері, хоча і так знала його вже напам'ять: кожну завитушку, злам ліній. Вона зробила акуратний надріз паперу, всередині картонна коробка, відкривши її, Анна була злегка розчарована ... на дні коробки лежав блокнот. На його кремовій обкладинці золотистими літерами значилося " Життя тільки починається ... "