Глава шестая

 

    Глянув с утра на список новых жизнеутверждающих заданий, Аня впала в тоску еще больше. Возможно, это протестовали ее комплексы, возможно, ее ранимое чувство свободы, возможно, взыграло детское непослушание. 
  О нет! Только не это! Пригласи друзей в караоке и исполни по-твоему мнению смешные песни, а в конце трогательную обязательно.
  - Я не могу петь - с ужасом подумала Аня - еще и на публику. Она могла только в редкие минуты подпевать своим любимым исполнителям и то при условии, что ее никто не слышит; обожала петь по утрам на кухне, когда готовила завтрак или во время уборки. Значит придется звонить подругам, а еще придется рассказать про это расписание счастья.
   Аня набрала номер Вики, гудки в трубке не заставили долго ждать.
  - Привет, Вик, планы на вечер есть?
  - Нет, а что?
  - Как тебе идея пойти в караоке-бар...
  - О! Замечательно. Повод?
   Аня все как есть рассказала Вике, о знакомстве с Андреем, о его оригинальном подарке, что вот уже несколько дней живет по расписанию счастья странного незнакомца... и ей это как не странно начинает нравится... каждый день-сюрприз... но сегодня петь в баре-караоке... это точно не для нее...

   Анна вечером стояла перед своим шкафом с задумчивым видом, что одеть. Возле ее ног уже громоздилась цветная гора одежды. Но все же отдала предпочтение кружевному черному платью, которое покоряло своей простотой, но одновременно и изяществом. Замшевые ботинки на шпильки подчеркивали стройность ее ног. Аня распустила волосы, подкрасила глаза густо подводкой. Последний штрих ореол аромата из капель ее любимых духов.
   К компании Ани и Вики еще присоединилась Нинель. Девушки сверкающие и благоухающие заняли столик в углу зала. Место было хорошим так как было видно весь зал, а также вход, кто заходит и выходит с караоке-бара. К ним сразу же подошел официант. Девушки заказали мартини, но а Аня решила, что ей стоит выпить, что-то покрепче и попросила принести еще и водки.
   Народ веселился во всю. Какая-то тетка крупных габаритов с лысоватым мужичком, распевали песню Круга Владимирский централ.
   Аня уже жалела, что пришла сюда. Зато девчонки были на позитиве и жадно изучали список песен, обсуждая, чтобы такое им спеть.
   - Ань, что такое, что за кислое выражение на лице? - спросила Нинель.- Мы же пришли повеселится в конце концов оторваться вот и наслаждайся.
   - Тебе вовсе не обязательно выполнять задание незнакомца-чудака - шепнула на ухо Ане Вика.
   - Нет, я должна...
   - Это, что самобичевание? - отметила Вика.
   - Эй, о чем вы там шепчетесь, уже бокалы полны - пропела Нина - давайте девчонки за нас!
   Время шло, бокалы пустели, веселее нарастало, как и нарастал градус алкогольного опьянения.
   - Все я иду петь.
   - Ань, стой, ты же пьяна... - хватала ее за руки Вика.
   - Нет, дайте мне микрофон... Микрофоны нашему столику... - кричала Аня на весь зал.
   Все внимание теперь было приковано к ней. Если бы она так не кричала, то люди, сидящие в глубине клуба, может, и не заметили бы вообще ее выступления, но сейчас все заинтригованно ждали, что же будет дальше.
  - Покажи им! - крикнула вслед Нинель.
   Аня была пьяна, но алкоголь не впитал ее страх выступать перед публикой. Руки предательски дрожали, в горле пересохло. Она даже не заметила, как началась музыка, и пропустила первые несколько строк песни.
   Зал затих. Аня прочистила горло, и этот звук отозвался громким эхом. Зрители поморщились. Аня умоляюще взглянула на Вику и Нинель, и весь ее столик поднял вверх большие пальцы. В любой другой ситуации Анна рассмеялась бы от их умильного вида, но сейчас это придало ей сил. Аня крепко сжала микрофон и пропела очень тонким и дрожащим голосом: «Вороны-москвички меня разбудили. Промокшие спички надежду убили...» Она выбрала песню Земфиры.
   Аня продолжала петь, но ее голос звучал так жалко, казалось, что она сейчас заплачет или закричит от душевной тоски, что рвет ее на части. Ей показалось, что возле входа стоит Илья. Он смотрел на нее и в его взгляде читался только упрек. Или это ее пьяное сознание приняло постороннего мужчину за ее мужа.
   Когда она поняла, что ее сейчас освистают, друзья подхватили  строки песни: "Я стала старше на жизнь. Наверно нужно учесть Корабли в моей гавани - Не взлетим, так поплаваем. Стрелки ровно на два часа Назад."
   Кто-то захлопал. Аня уже почти не нервничала, песня подходила к концу. Люди за дальними столиками снова начали болтать, официанты продолжали разносить напитки и стучать стаканами, и Анне уже казалось, что она одна в этом зале слушает свое пение.


    Глянувши з ранку на список нових завдань, Аня впала ще більше в нудьгу. Можливо, це протестували її комплекси, можливо, її вразливе почуття свободи , можливо, заграло дитяча впертість.
   О ні ! Тільки не це! Запроси друзів у караоке та виконай на твою думку смішні пісні, а наприкінці зворушливу обов'язково .
  - Я не можу співати - з жахом подумала Аня - ще й на публіку. Вона могла тільки в рідкісні хвилини підспівувати своїм улюбленим виконавцям і то за умови, що її ніхто не чує; обожнювала співати вранці на кухні, коли готувала сніданок або під час прибирання. Значить доведеться телефонувати подругам, а ще доведеться розповісти про цей розклад щастя.
   Аня набрала Вікін номер, гудки в трубці не змусили довго чекати.
  - Привіт, Вік, плани на вечір є?
  - Ні, а що ?
  - Як тобі ідея піти в караоке- бар ...
  - О! Чудово. Який привід ?
   Аня все як є розповіла Вікусі , про знайомство з Андрієм, про його оригінальний подарунок , що ось вже кілька днів живе за розкладом щастя дивного незнайомця ... і їй це, як не дивно починає подобається ... кожен день-сюрприз ... але сьогодні співати в барі-караоке ... це точно не для неї ...

   Анна ввечері стояла перед своєю шафою з задумливим виглядом, що одягнути . Біля її ніг вже громадилася кольорова гора одягу. Але все ж Аня віддала перевагу чорному платтю з мереживом , яке підкоряло своєю простотою, але водночас і витонченістю. Замшеві черевики на високих подборах підкреслювали стрункість її ніг. Аня розпустила волосся, підфарбувала густо очі тушшю. Останній штрих ореол аромату з крапель її улюблених парфумів .

   До компанії Ані і Віки ще приєдналася Нінель . Дівчата блискучі і пахучі зайняли столик у кутку зали. Місце було хорошим, так як було видно весь зал, а також вхід, хто заходить і виходить з караоке - бару. До них відразу ж підійшов офіціант. Дівчата замовили мартіні, але Аня вирішила, що їй варто випити, щось міцніше і попросила принести ще й горілки.
   Народ веселився на всю. Якась тітка великих габаритів з лисуватим мужичком , виспівували пісню Круга Володимирський централ.
   Аня вже шкодувала, що прийшла сюди . Зате дівчата були на позитиві і жадібно вивчали список пісень, обговорюючи , щоб таке їм заспівати .
   - Аню, що так , що за кислий вираз на обличчі? - Запитала Нінель . - Ми ж прийшли повеселитися, зрештою відірватися, от і насолоджуйся .
   - Тобі зовсім не обов'язково виконувати завдання незнайомця - дивака - шепнула на вухо Ані Віка.
   - Ні, я повинна ...
   - Це , що самобичування … - здивувалась Віка.
   - Гей , про що ви там шепочетесь , вже келихи повні - проспівала Ніна – давайте за нас !
   Час йшов, келихи порожніли, наростали веселищі, як і наростав градус алкогольного сп'яніння.
   - Все я йду співати.
   - Аню, стій , ти ж п'яна ... - хапала її за руки Віка.
   - Ні , дайте мені мікрофон ... Мікрофони до нашого столика ... - кричала Аня на весь зал .
   Вся увага тепер була прикута до неї. Якби вона так не кричала, то люди, які сиділи в глибині клубу, може , й не помітили б взагалі її виступу , але зараз всі заінтриговано чекали, що ж буде далі.
  - Покажи їм ! - крикнула услід Нінель .
   Аня була п'яна, але алкоголь не ввібрав її страх виступати перед публікою. Руки зрадницьки тремтіли, в горлі пересохло . Вона навіть не помітила , як почалася музика, і пропустила перші кілька рядків пісні.
   Зал затих. Аня прочистила горло, і цей звук відгукнувся гучним відлунням. Глядачі поморщилися . Аня благально глянула на Віку і Нінель, і весь її столик підняв вгору великі пальці . У будь-який інший ситуації Анна розсміялася б від їх зворушливого вигляду, але зараз це додало їй сил. Аня міцно стиснула мікрофон і проспівала дуже тонким і тремтячим голосом : «Ворони - москвички мене розбудили . Промокшие спички надежду убили  » Вона вибрала пісню Земфіри .
   Аня продовжувала співати , але її голос звучав так, що здавалося , що вона зараз заплаче або закричить від душевної туги , що рве її на частини. Їй здалося , що біля входу стоїть Ілля . Він дивився на неї і в його погляді читався тільки докір . Або це її п'яна свідомість прийняла чужака за її чоловіка.
   Коли вона зрозуміла, що її зараз освистять , друзі підхопили рядки пісні : "Я стала старше на жизнь. Наверно нужно учесть. Корабли в моей гавани - Не взлетим, так поплаваем. Стрелки ровно на два часа назад. "
   Хтось аплодував.  Аня вже майже не нервувала, пісня підходила до кінця . Люди за далекими столиками знову почали базікати, офіціанти продовжували розносити напої, і Анні вже здавалося, що вона одна в цьому залі слухає свій спів .