А як гадаєте, на небі буде краще?
Чи знову так, як на лихій землі?
Проживемо життя оце "путяще"
І полягаєм на близькій золі...
Довкола люди, мов дияволи блукають,
Розбещені своїм жахливим "я".
Що знов сказати вам вони не знають...
Як ще таких несе в собі земля?
А уві сні на мене впали зорі,
Такі сумні, мрійливі, весняні...
А знаєте, я вже думками в морі...
А поруч з ним простори голубі.
Дерева щастям вкутались... Стоять,
Немов дівчина та, що змерзла дуже...
Безмежні всесвіти горять...
Та врешті-решт...Нікому не байдуже...
Життя твоє розбещене, Людське,
Життя, в якому ти єдиний всесвіт.
Хто бачив щастя ось таке?
Ніхто! Усі впадають в безвість!
Ось живем і далі жити будем,
З думками про щасливе те буття.
А в день ясний ніхто нас не розбудить,
Бо підемо в безмежне забуття.
13.11.13
***
© Copyright: Алёнка Морозова, 2013
Свидетельство о публикации №213111502096
Свидетельство о публикации №213111502096
Рецензии