Вiтер

                Они глумятся над тобою,
                Они, о родина, корят
                Тебя твоею простотою,
                Убогим видом черных хат...

                Так сын, спокойный и нахальный,
                Стыдится матери своей -
                Усталой, робкой и печальной
                Средь городских его друзей,

                Глядит с улыбкой состраданья
                На ту, кто сотни верст брела
                И для него, ко дню свиданья,
                Последний грошик берегла.

                Бунін


“Живемо в Україні…” – ненависно й гірко
Сини говорять, очі потупивши –
Дурні, наївні, люті недовірки!
Що може буть зрадливіше і гірше,

Коли наїдений, усміхнений потомок
Над ложем хворої, безпомічної нені
Розводить чорні шепітливі теревені,
Чатуючи тихенько смертний дзвоник?

Той дзвін прийде – і загуде журливо
Під регіт радісний пузатого синка,
І вітру гнійного зелені переливи
Отруять квіти погребального вінка.

Той вітер – як торнадо з огненного жерла.
Той дзвін змете кургани, хати і серця.
Згадає син оту, що вже давно померла, -
І згине сам. Без пам`яті й держави.
Без вінця.

22.2013