Кiт задумливо зирить як груба тріскоче.
Щось завжди загадкове живе у вогні.
Щось гуде, завиваючи, дике, відьмаче,
Щось злітає та іскрами гасне вгорі.
Прошепчи листопаду - хай більше не плаче.
Проводжаючи осінь - прости всі гріхи.
На коні вогняному хай панна проскаче
І плащем золотистим услід завихрить.
Що залишиться серцю ? Краплина удачі,
Та ще іскра надії, між зимніх вітрів.
Білим снігом освятяться темні палаци,
Лунко відгомін щастя, як сон, пролетить...
Кiт задумливо зирить як груба трiскоче...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №213113001157
Свидетельство о публикации №213113001157
Рецензии