Хрустіли, надриваючись, ратища,
Тримаючи шовки блідих знамен…
Оточений, лежить на бойовищі
Закутий в обладунки сюзерен.
“Як хочеш жити – падай на коліна”, -
Сказав один, скрививши чорний рот.
“Ім`я моє мені дорогоцінне…
Який тоді з мене вельможний лорд,
Коли і честь, і прапор, і вельможність,
Свою проливши кров, я запродам?
Зрадливість і присяга – не тотожність.
Ось відповідь моя твоїм словам.
На славу цілься, кате, не промаж.
Сховай кудись нелюдський свій оскал.
Я звершив перед королем омаж, -
З тих пір – до смерті – я його васал.
Похороніть мене як є – у латах,
Якщо не мародери, далебі!
Не знатиме стерв`ятник, де клювати –
Бо кров та вірність на моїм гербі.
Міледі, не чіпай гарячі вени,
Отримавши гірку нещасну звістку.
Чеснота й добрість – лорди-суверени –
Заплачуть на моєму обеліску.”
28/2013
Сюзерен
© Copyright: Владислав Лоза, 2013
Свидетельство о публикации №213113000212
Свидетельство о публикации №213113000212
Рецензии