Примара майбутнього

Єва ніколи не відрізнялася аналітичним складом розуму, тож їй було невтямки, що це все примари майбутнього.
- Przepraszam, - казала дівчина з янгольським блідим личком та великими котячими очима, що не розуміли дійсності.
- Przepraszam, - бурмотіла вона відводячі посумнілі очі від кожного перехожого, в котрого впивалася кігтями погляду.

Дійшла до дверей. Хвилин з десять шукала у сумочці ключі від квартири, аж поки не згадала, що вони у кишені, аби не вовтузитись довго.
- Сze;;, Ro, - привітала вона сіру кицьку з такими самими очима. Та подивилась на господарку і знову сховалась у темряві кімнати.

Ввімкнула світло у кімнаті, на кухні, перемкнула телевізор, зробила трохи гучніше. Створила ілюзію відсутності самотності.

Зварила ромашковий чай, ліки від усього. Зібрала руде волосся в пухкий вузол і сіла на підлогу посеред кімнати, посеред різнокольорового натовпу, піднявши осілий із присмаком барв пил.

Навколо стояли її попередні картини. Усі різні, але кожна з них - частина одного. Одна й та сама людина. Її уламки, спогади, пошуки, сподівання. Єва шукає його кожного дня у перехожих, у вікнах трамваїв, у вітринах та вогнях будинків. Бачить усюди: у своїх снах, на вулицях, в образах.

Він - надихач, особиста муза, що замулює очі, примушує мружитись і поринати лише в споглядання натхнення, не шукати зовні.

Сидіти і думати, чи це все нормально. Чи не час до лікаря? Він натякне на психічний розлад. Стовідсотково. А брати пензля відмахнуться, спльовуючи тріскотню про добу фетишизму. Підтримки ніякої. Хіба що кішка спромогнеться.

Підіймається, проводить кінчиками пальців по вже висохлій фарбі, видаляється з цього натовпу різних клонів. Геть на кухню, де нема малярського ореолу, а тільки аромат тунця з котячої миски та завислий шлейф чаю.

- Прокопостиру;йте, пожалу;ста. - Бліді довгі і тонкі визирають з рукава светра протягуючи білет. Очей не зводячи з кольорового прапорця у незбагненний рух людських тіл.

Тепла рука повернула білет і з добрим сміхом відізвалася голосом десь через одного чи двох пасажирів.

- Забавный акцент.

Очі злетіли, палаючи вогнем і жагою. Тепла рука не відпускала білет. Слідом за пальцями з'явилися лікоть, плече, вухо; обережно просуваючись до Єви посміхався і пихтів приемний хлопець.

Вона могла й не підіймати очей. Він міг і не тіснитися до неї. Вона напам'ять знала це обличчя. Кожну рису, кожну веселу зморшку, кожен рух.

- Inspiracja, - видихнула вона.