Сходження

 

На вершині Джомолунгми поезії російської
(напередодні Сходження)

По-о-ое-е-ети!
Сюди!!!
Глянь!
Та ні, ти глянь, глянь!
Бачиш крапку – сліпучу..
Бачиш?!
То –
на вершині
Джомолунгми поезії…
Якої, якої?
Авжеж, що російської –
спиною до всіх,
і над хмарами…
Бачиш…
Юна…
Яка, така, юна?!
А ось – така собі -
Мориц…
Старою стоїть!!!
З льодорубом.

* * *

Сходження на літ вершок з восьми сходинок кам'яних

Вперед-мови!

Кожного разу,
от, як починати
цей ритурнель свій,
я щиро дивуюся?
На соковитих лугах поливних,
сонм піїтів що пурхають,
боже!
їх крила в прозор кришталеві..
Дивися…
Їх погляди –
Щиро бездонні.
А їх піруети…
Гармонія звуку і кольору..
Смак їх чудовий…
Це з їх медозборів,
амброзією -
мажуть по Вашим,
читач мій,
вустам…
Перед їх Б.Г.-лепієм вибраних,
я просто Хомо безхвостий…

Проте…

Пора вже збиратися
і за відсутністю крил,
або гелікоптера власного –
у рюкзачку –
тропоруб,
крюки слів,
зчленувань поетичних вірьовки,
а
в очумілій моїй голові -
вітер строф очманілих..

Сходинка перша

Це – елементарно,
практично кожен,
пригадавши чиюсь дивну мить
і, протискуючи вірш в нескінченність,
ось на цьому на самому місці
може твір, або три …дцять таких напартачити…
Нічого не поробиш,
коли ти у джунглях закляк.

Сходинка в двовірш

Тут передгір'я –
дивишся на вершину з надією –
щоб, хоч щось, та побачити.
…Далі йду обережно –
Трясовина наскрізь усічених імпрешенів –
запросто може мене засмоктати…
Так і будеш,
в японських сонетах -
чотки хоку та танків
по горло в болоті
побулькувати…

Тріо

А ось з цим рядком все ясно –
тут табір, перший базовий,
у чагарниках стежок…
Царство бардів, гітарного дзвону ї пісень..
Тут можна розслабитися.
І залишитися
навіки…
Але,
я!!!
Я звідси не рушу без проблиску думки,
так,
без проблиску думки – про що?!
І якщо це любов – як здурілий кидаюсь на скелі
через пропасти сенсу,
зриваючи
лавини
каменепадів скажених..
А за крок до вершини повинен…
Я винен зірватися.

…У банальний надрив

Вірш намба фо-о-о

Після цього,
якщо чіпляючись чим можна,
доповзеш до строфи,
то, як снила риба,
мариш
…озером мариш
хочеться,
ух,
черевом плюхнувшись –
ДИХАТИ!!!


Пентавірш

Під п'ятою у п'ятої,
назавжди ї навіки проклятої,
тій —
я,
від сонця і снігу осліплий.

…Майже осліплий.
І до того ж – на лісовика більше схожий, чим на людину,
проповзаю…

Шоста – задісмертизирована у дусі сіоністського реалізьму.

Так, проповзаю з шостої частини суші якраз до краплі Ізраїлю.
Але і тут – ні волі, ні спокою,
а градус тій, вічної стіни назавжди негативний,
світ ірраціональний,
тут КНИГА диктує ПОЕЗІЇ…
Тут…
Я переконую самого себе в тому,
що в цій прекрасній країні
все не можна і всім не треба.
І я розвертаю простір під кутом 110 градусів…

І що ж там?

Не у лад, і не в склад,
ну, а звідки?!
З дитинства, авжеж,
параноїк ричить – паразит.
- Руки вгору *раку вниз,
признавайся – сіоніст!

Самий передостанній рубіж

А ось з цією сходиною —
ніяких таких заморок –
у позі лотоса,
зосередившись і насупившись весь,
медитуючи, і
хуль-цзу на грудях розірвавши,
суть речей осягаючи,
підстрибую…

…Не злітаючи.


До восьмої

З цією просто – я хитрий,
тягнув я її на вершину в своєму рюкзаку.
Тут пов'яжемо метафоркою
яскравою, яскравою,
біля – пришпандорім риму зворотну,
а після –
перенесення у перескок,
і додавши гачків красномовства –
фокус-покус.
І я на вершинці!!!
А, от -
відсіля
і якщо,
літдіагностік місцевий
не заволочить місцевість
туманом своїх міркувань,
мі-мі-ку,
я і зможу на сході побачити,
десь,
у вірт Лукомор'ї –
пік Шевченка…
У ноосфері поезії…

Чарівної!

УКРАЇНСЬКОЇ!!!

І дорогу до неї, так виразно бачу тепер…

Після слів всіх оцих.

Добре – хоч спускатися не потрібно,
від екрану довбешку свою відірвав,
і…
Додому.
Раз-два і клік –
і
я
удома.
В глибинах пустелі біблейської …
На Батьківщині внучка -
в місцевих трущобах-хрущобах,
нетанійогах.

Все…
Здох…

Задубів і хроплю…