Талант

Жив був хлопчик на ім’я Сашко. Він дуже цікавився казками. Його улюбленою грою було уявляти себе героєм казок. Наприклад,  коли він збирав іграшки,  то уявляв, що виконує таємне завдання від короля.
Одного разу, коли  Сашко прибирав свою кімнату, він угледів в своїх речах ляльку та дуже здивувався, бо ніколи не мав таку іграшку. Він замислився над цим і не помітив як все навкруги почало поступово збільшуватися. Хлопчик злякався, та раптом почув як хтось до нього звертається.
- привіт, Сашко.
Хлопчик повернувся та побачив перед собою головного героя свого улюбленого жур-налу коника Кузю.
- Привіт, а звідкіля ти знаєш моє ім’я,- запитав хлопчик,- і що сталося з моєю кім-натою?
 І Кузя розповів дивну історію. Одного разу Кузя зі своєю подружкою на ім’я Соня вирішили таємно від дорослих піти у ліс, вони хотіли дізнатися чому їм забороня-ють там гратись. Коли вони зайшли то побачили там тільки одну стежку. Цією стеж-кою друзі вийшли на галявину. Виявляється, що то була галявина кривих дзеркал. Соня та Кузя почали роздивлятися себе у кожному дзеркалі. В одному дзеркалі во-ни були гарні  в другому кумедні,а в третьому мали жахливий вигляд, Соню це на-віть образило. А ось четверте дзеркало було саме найбільше з усіх. Соня першою підійшла до нього та подивилась на своє відображення.
Коли Кузя підійшов до  цього дзеркала то Соні вже там не було, а на траві лежа-ла лялька дуже схожа на подружку. Спочатку він подумав, що вона сховалася від нього, він погукав її, але вона не відзивалась. Кузя злякався, підібрав ляльку та побіг до дому гукати дорослих.
Коли він прибіг додому та розповів про їхню пригоду дорослих це дуже збенте-жило. І вони сказали, що Соня не просто зникла, а потрапила у чарівну країну. Всі ті хто зникали подивившись в велике дзеркало ніколи не поверталися назад. Але кажуть, що їх може повернути тільки дуже сміливий хлопчик, який подивиться в це дзеркало і не зникне.
-я дуже довго спостерігав за тобою зі сторінок свого журналу і мені здається, що ти і є той самий сміливець.-закінчив свою розповідь Кузя.
- гаразд, але чому всі речі в моїй кімнаті стали такими величезними?
- це не вони збільшились, а це ти став таким маленьким. Ти ж хотів потрапити у казку, от і потрапив, а тепер, якщо ти сміливий, то допоможи мені, будь ласка, у пошуках моєї подружки.
- гаразд я згоден.
І вони пішли до чарівного лісу. На галявині кривих дзеркал хлопчик поди-вився у дзеркало та не зник! Кузя дуже зрадів, бо знайшов справжнього сміливця. І тут із дзеркала вийшла чарівниця і сказала
- ой, нарешті мене розбудили, я вже тут сто років сплю і ніяк мене не розбу-дять. Ви, хлопці, напевно хочете дізнатися, як повернути свою подружку то ж слухайте. Колись тут стояло ще одне дзеркало через яке діти поверталися пі-сля мандрів чарівною країною, в яку потрапляли через велике дзеркало. Але зла чарівниця, що заволоділа чарівною країною казок розбила це дзеркало та розкидала його частинки по трьом чарівним галявинам до яких вас дове-дуть ці три дороги. І за мить перед друзями з’явилось три стежки. Йдіть по ним, знайдіть всі уламки та складіть дзеркало. Сашкові це придало ще біль-ше сміливості бо як ми знаємо він дуже любить казки.
І вони пішли по першій стежці, та опинились на дивній галявині. Там було темно та моторошно, поскрипуючи гойдалися дерева ,пронизливо завивав вітер.  Легко здогадатися що це галявина на якій жили привиди . Їхні хатки стояли у вигляді повного місяця тобто кола. А посередині була сама велика хатка, навіть чимсь схожа на замок.  Друзі підійшли до самої великої хатки, і тільки Кузя хотів постукати, як двері відчинилися самі.
- не дивно - сказав Сашко,- це ж галявина привидів!
Вони зайшли в середину і раптом пролунав голос.
- заходьте, не бійтеся.
 Друзі озирнулися, але навколо нікого не було.
- хто Ви?,- запитав Сашко.
- це я, невидимка на ім’я Сліч. Радий вітати вас у своєму домі. Давайте я по-кажу вам свій  дім.
- але як ти нам його покажеш, якщо ми тебе не бачимо?
- так, ви праві…О! я придумав, стійте тут.
За мить друзі побачили як в повітрі з’явилась банка з фарбою.
- навіщо це?
- зараз, зараз, почекайте.
І Сліч вилив фарбу на підлогу та вступив в калюжу ногами.
- тепер ви зможете бачити мої сліди на підлозі та йти за ними.
Незадовго вони вийшли на вулицю та стали  ділитися враженнями.
- ой, а ти бачив який в нього в середині великий будинок, а на вигляд і не скажеш!,- сказав Кузя.
- так, які в нього дивні хатні улюбленці, чого тільки варта балакуча миша…
- а дресировані хробаки!
- так, але ми дещо забули! Ми не спитали про уламок чарівного дзеркала .
І друзі швиденько побігли назад.  Спитавши у Слідча про уламок вони почули таку відповідь.
- пробачте мене я хотів вам показати, але забув,  ходіть за мною. І Сліч пока-зав таємні двері.
- тут я зберігаю усі речі які знаходжу у лісі,- сказав  Сліч і відчинив двері. Друзі зазирнули в кімнату та дуже здивувалися. В кімнаті було  багато дивних речей: тут були і забуті грибниками кошики, і загублені туристами  компаси,і різні бляшанки що засмічували ліс та ще багато різного мотлоху, а саме головне у кутку виблискував уламок нашого чарівного дзеркала. Друзі забрали цей уламок, подякували господарю та пішли до другою галявини.   
Другою стежкою вони вийшли до цікавого містечка. Там вони побачили, що у повітрі  літали люди, а ще на хмарах стояли незвичні будинки. Усі вони мали різні форми, одні були у вигляді трикутника другі у вигляді кола, а треті зовсім мали вигляд такої фігури яку друзі навіть і не знали. Усе містечко було поділено на невеличкі вулиці, які мали  дивні назви, наприклад трикутні бу-динки стояли на вулиці «Трикутна Голова», яка була названа на честь відомого на все містечко поета. А круглі будинки стояли на вулиці «Круглі вуха», яка була названа на честь відомої співачки. А посеред міста стояв великий будинок до якого друзі дібралися сходами. Сашко постукав у двері. Відчинив їм сам король.
- добрий день, радий вас бачити! Ви єдині хто не побоявся завітати до нашої країни.
- чому?- здивовано спитали друзі.
- вас що, не попереджували?
- про що?- спитав Сашко.
-  про те ,що ця країна зачарована.
Колись давно в одній родині народився незвичний хлопчик. Він був дуже сильний . Наприклад одного разу він йшов до школи та побачив, як маленькі діти гралися у м’яча та раптом м’яч закотився під машину. Діти спробували дістати, але їх спроби бу-ли марними. Тоді цей хлопчик підійшов підняв машину і дістав м’яча.
 З того часу таких людей стало народжуватись  все більше й більше, та потім вони ста-вали сильнішими один від одного. Згодом вони розучилися стримувати свою силу, і все на свойому шляху почали трощити. Усе місто потерпало від їхніх рук. Король не знав що й робити та запитав у своєї маленької донечки.
 - Моя люба ти не знаєш що робити в такій складній ситуації
 - Звернися до чарівниці, я завжди так роблю коли не знаю як робити
домашнє завдання.               
 - Авжеж, як же я не здогадався! Треба звернутися до моєї давньої подружки Люстафети!
І раптом пролунав голос:
 - Навіщо ти це зробив? Я ж тобі казала, що не можна говорити моє ім’я. - Це була чарі-вниця. Вона дуже соромилася свого імені, бо коли вона була маленька всі з нього глу-зували.
 - до речі, чому ти мене погукав?
- а ти що не бачила, що моє місто напівзруйноване, тому я тебе і погукав, щоб ти мені допомогла.
І чарівниця зробила так, що з того часу найсильніші люди мешкають на хмарах і не руйнують мого міста.
- ось така історія. – сказав король.
- але як?- спитав Сашко. – ми ж тільки що йшли по вулиці і бачили як маленький хлоп-чик зруйнував дерево намагаючись дістати яблуко з гілки.
- о ні! – скрикнув король, і підбіг до вікна. -  Що ж мені робити?!
-   погукайте як і в той раз Вашу найліпшу подружку-чарівницю.
- в тому і річ, що я не можу її погукати бо вона на мене дуже сильно образилась і ска-зала, що відізвалась на моє прохання останній раз.
- так якщо ви не можете погукати, тож давайте ми її погукаємо.
- гаразд, спробуйте.
І друзі погукали чарівницю. Вона до них прийшла та знову допомогла врятувати місто.
- Дякую вам, - сказав король,- чим я можу вам віддячити?
- Ми прийшли до вас з одним проханням, нам дуже потрібен уламок чарівного дзеркала.
- Так-так, в мене є така річ, і якщо вона вам стане в пригоді
, то я вам її подарую.
І друзі взявши уламок пішли третьої стежкою до третьої галявини.
Прийшовши до третьої галявини вони опинились в якомусь дивному місті, та ще і в скафандрах!!! Не встигли вони отямитися, як до них підлетіла ракета, та якась незвична потвора схопила їх та затягнула в середину.
- Швидше рушаймо до головного,-  сказала вона.
Не встигли друзі сказати і слова, як опинились в дивному місті. Навколо було багато незвичних створінь. На зустріч їм вибіг король який мав чудернацький вигляд. Очі він мав як у равлика, з підборіддя звисала довга борода, руки його були як у качки ноги, а замість ніг в нього були маленькі коліщатка. А на голові в нього блищала величезна корона. Друзі завмерли. Вони вже стільки бачили на протязі цієї подорожі, що їм здавалося що їх вже нічім не здивувати, але після такого побаченого вони не могли отямитися!
- що це!!??,- спитав  Сашко.
- звідки я можу знати, це ж ти цікавишся казками.
І тут король поспішно почав ставити запитання.
- Хто Ви? Звідкіля Ви?Як Вас звуть? Що нам робити? Ви наші рятівники?
Кажіть швидше, не марнуйте часу!
- Якщо Ви нам розповісте докладніше, може ми Вам і зможемо допомогти, але поки ми нічого не розуміємо,- сказав Кузя.
- - гаразд слухайте. Ми живимо на сузір’ї Арсія, яка складається з п’ятьох планет. Чотири з них мають властивість зменшуватися, тому що їм не вистачає енергії яка створюється завдяки гарному настрою. А гарний настрій у нас прийнято створювати усім разом, тому ми кожні сто років збираємось на п’ятій планеті, яка має назву Центральна і святкуємо свято «Дружби». Але невідомо звідки з’явився злодій, який хоче заволодіти всією Арсією. Для цього він перетворюєть-ся на мешканців планети та розповсюджує різні наклепи, чим і сварить між со-бою мешканців. А якщо у цей святковий день всі будуть сваритися, то планети можуть зовсім зникнути. А якщо вони зникнуть йому буде легше заволодіти «Центральною» планетою та всіма мешканцями. Як його зупинити ми не знаємо, але ми чули що цей злодій домовився з чарівницею, що якщо в нього нічого не вийде , то вона з нього зніме чари і він знову стане тим, ким народився.
- - а народився він напевно якоюсь смішною істотою, інакше навіщо йому було б прикриватися чужими обличчями. - посміхаючись сказав Сашко.
- -а давайте придумаємо таємний план, - сказав ,- Кузя.
- -А давайте-сказав король, і вони почали таємну нараду.
Порадившись король повів Кузю на екскурсію по місту. І тут раптом їм на зустріч вийшов Сашко. Обличчя його було дуже зле, він впевнено йшов їм на зустріч.
- мене тут ображають,- сказав він Кузі,- мені тут не подобається, швидше поїдь-мо додому. І взагалі мені все набридло.
- ні, ти не мій друг Сашко, йому навпаки тут подобається, тому що тут усі добрі.
- і образити тебе тут ніхто не міг, тому що ми тут готуємось до свята «Добра» і всі тут дуже чемні.
- правильно!- роздався позаду голос Сашка - це не я, а я ось за вашими спинами і зі мною чарівниця Люстафета.
- ой,-  перелякався несправжній Сашко - мені здається час іти.
- зачекай, зачекай - сказала Люстафета- я ще не все сказала. Пам’ятаєш нашу угоду? За її умовами я повинна тепер показати усім твоє справжнє обличчя.
І в мить перед ними, замість несправжнього Сашка, з’явився дрібнесенький хро-бачок. Всі спочатку завмерли, а потім так розсміялися, що від позитивного на-строю всі планети збільшилися до небачених розмірів.
- потім нас запросили на свято «Дружби», ми весело його відсвяткували і на ньому нам урочисто вручили бажаний подарунок, тобто осатаній уламок дзер-кала! Далі ми усі уламки зібрали до купи і склали дзеркало, з нього вийшла Соня та ще багато загублених дітей.
Таку історію, мама, мені навіяла дивна лялька, яку я знайшов у своїй кімнаті. Цю історію я записав у зошит та відніс до школи і за неї мені поставили гарну оцінку.
- так це ж моя лялька,- сказала мама - якою я гралася у дитинстві, а тобі я раджу писати далі, бо в тебе справжній талант.