Гримаси приватезац

  -
                Гримаси приватизації.
 

                Якої напасті тільки не випадало… І голод знали, і  колективізацію,  потім війна… А тепер придумали ще якусь приватизацію… Хай вам чорт на вашу дурну голову!
… Поселився в нашому селі кудлань, чумазий, очі блищать, Михаєм звався. А з ним  і дружина, чи що,- Маріола. З виводком з десяток голопузих. І розбрівся десяток по дворах… Тягнуть все, що  очі бачать. Почали їх потрошку  селяни ганять. Дивиться кудлань – нема діла. А їсти ой як хочеться! Що його  в біса робити?  Довго думав, приватизувати щось, чи як? Але що? Все вже давно розікрали. Ще до нього. І техніку , й худобу. Будівлі, геть чисто все! Тут митикувати треба!   І надоумився…
… Іщов якось мимо сільради. А там у вікні  сільський голова стирчить. Дивиться й собі, щоб його приватизувати?  - Михай!- гукає. Зайди сиди, сучий сину! Михай переступив поріг. Боже мій! – дивується. -  люди голі, босі, роботи ніякої, а  в голови – євроремонт! І машина заморська під вікном! Ото хапонув… Голова довго, якось підозріло, втупився й мовчить. Мовчить і кудлань. А потім : - Дивлюсь я на тебе, ходиш заглядаєш. Пора й ділом зайнятися. 
  - Яким ділом?  Роботи чорт-має, грошей і не питай.
В голови. очі ніби дві тарілки: - Гріх тобі прибіднятись!  Дом он який ! Машина, від моєї ліпша! А ти… МИтикувати треба, я за тебе думать маю? Довго ще дивились один одному в очі, ніби вивіряючи щось. _ От що, - почав голова і  почухав потилицю- давай м.м.м – кладовище, приватизуй.  .Цвинтар, розумієш?
 … У Кудлая похолого в грудях. Він і сам уже думав про це. Уже й планчик склав. Такий собі план дій. На папері  ніби нічого,  а на ділі…    Та якось не наважився. А тут порада та ще від кого! Від влади! Для годиться, трохи помовчав.   - Ну то як? Єдине, що в нас лишилось ще. І на це роти порозкривали. Але я притримав, для тебе притримав. Чоловік тут потрібен діловий, розторопний… Та тут таку справу можна розвернути, я тобі дам… А кабету ти маєш. От І берись.  « Скільки ж ти , гад, заправиш» - гадав собі Кудлай.  - Гадаю не  мало…
- А скільки ж…
- Що  «скільки?»  Та не бійся… НЕ обіднієш.   Розкрутишся, а там домовимось.
- Е, ні…- покрутив головою Кудлай. В усьому має бути ясність… а то потім... чого доброго…
«Чорт чумазий, - вилаяся  голова, - тебе на м»якині не проведеш.   -  Тут, розумієш, діло обставити треба так, щоб живі завидували… як гарно тим, хто тут лежить. Облагородити це святе місце, огорожа, лавочки, крамничка з необхідним для ритуалу й таке інше … Не мені тебе вчити…
- Так скільки? – не терпиться  цигану.   
Голова мить подумав, повагався, боявся продешевить. Потім цмокнув написав щось на клаптику паперу: - Дивись. Циган взяв папірця, оглянув з усіх боків, поклацав язиком, покрутив головою:  Перших три роки  - половина суми, а далі побачим. Поки оговтаюсь, придивлюсь, помитикую… А все це гроші, хай ім. біс…  Подивимось, куди воно випливе…_ відказав загадково. То можна починать?   А ви там папери, щоб було все  зухен вей!  То коли можна  починать?

- Та хоч завтра…
На цьому й розійшлись. І вже на завтра робота закипіла. Набігла циганва, судять, рядять, цмокають язиками,  гелгочуть по своєму. Сперечаються, розмахують руками… Через тиждень, місцина доведена сільським головою, була обнесена  канавою, бульдозера навіть пригнали… Поставили ворота й почепили замок. Хазяїн появився! Почав чекати першого,  так би  мовити клієнта, а його нема й нема. От біда! Ніхто не хоче лягати! Хоч сам  ноги прстягай… Задумавсь циган. «Рекламу, без неї, клятої не проб*єш…»  Зійшлась циганська рада. Рішили шарнути  в місто.  -  Здоровенне таке місто, що й там  не мруть?  А тут таки загнусь один. І чолов*яга був не поганий, але оковита ота, проклята… І треба ж тобі напасть отака!  Повезли хоронить на інший цвинтар… І все той довгополий паразит.  Бач, не пішов до нього на поклон… Так він, гад, підняв такий вереск серед прихожан! А ти хоч плач! А тут бог поміг : цигани роздзвонили по базарах  про новий цвинтар. І дешевше й  близько. І бач! Подіяло. Як раділи цигани собі нищечком першому небіжчику! Привезли небогу аж з міста! Музику організували цигани. Вони й яму викопали,  хреста й труну доставили. Може вкрали де, хто там знає…  І закипіла робота!  Місто не село.  Щодня поставляє клієнтів. Повеселіла циганва.. До музики добавили циганський хор.  Грають та співають та  так жалібно. І діти, аж плачуть… Почули селяни   та й собі потяглися до нового цвинтаря.  Конкуренція!  Ринок!               
   Тепер уже довгополий взявся за голову: -  Окаянні!  Прокляну поганців!  - розпинався він перед паствою. -  Набрід, лишать без куска, по миру  пустять!
І прокляв таки. Що не зробиш ради бога нашого святого! І батька рідного проклянеш!  Особливо, якщо куш добрячий…
   Ось так і завелися в нашому колись спокійному селі звірі. Аж два:  піп з одного боку, аж зубами скрегоче,  циган – з іншого, рве на собі довгі патла. Ще й нахваляється зі світу звести довгополого. Це помітили й селяни. А нам то що, думають. Хай мироїди хоч повішаються. А голова, ніби й не бачить нічого.  Та скільки ниточці не витися… А на цвинтарі кипить робота. Покійнички, самі так і пливуть,  цигани  марку держать справно: і закопають, і поспівають,  і поплачуть, і грошики порахують…
 Та всьому настає кінець. Так і тут. Не помітив  мерседес цигана попової дев»ятки. Обідрали дорогі боки  й застряли на дорозі. - Ах ти ж байстрюк, зайда, анафема на твою циганську рожу, щоб ти вигорів зі своїм чортячим кодлом! -  розійшовся  довгополий, начисто забувши і про бога й про всіх святих.   -  Мудацюга! Та я тебе закопаю! З усім твоїм  чортячит кодлом!  Я… Я… - та й вхопився за  бік…
  І не втерпів циган.  Дикий, звірячий вогонь бризнув з його очей, вихопив він  бандитського ножаку й з усього маху  встромив його  в жирний попівський загривок. І коли піп,  наче лантух з  просом, осів до його ніг, тільки тепер  … дійшло йому нарешті, оглянувшись навкруги він по звірячому завив,   жбурнув далеко свого закривавленого ножа…  ступив крок до своєї машини, зойкнув  й наче сніп, звалився до її коліс…
   На цьому й закінчилась кривава приватизація…

… Наїхала циганва з усієї округи, напнула шатри,  оташувалась.  Закопали приватезатора,  три дні  пили-поминали, нарешті вибрали нового власника …

А попа поховали за скромним християнським звичаєм  в тихому куточку на старому сільському кладовищі…