Поклич мене, земле... Валентина Лысич. Перевод с у

 
На цій землі давно я прижилась,
Пустила корні, виплекала долю.
Душа моя із краєм цим зрослась,
Та згадками чомусь себе неволю.

Я пам"ятаю запахи стежин,
Де спориші топтали босі ноги,
Де хміль чіплявсь за перелаз, за тин -
У спомин літ ведуть мене дороги,

В яскраве сяйво сонячного дня,
Коли весь світ здававсь таким широким,
Де пісня поряд мене йшла щодня,
А гнів завжди я бачила жорстоким.

Тому поклич мене, земле моя,
Може, й знайду я те, що там забула.
І як побачиш образ мій - то я
Початок там беру - це я збагнула.

Початок існування свого "я",
Коли прокльовується щось значиме
В душі довірливого малюка,
Як тільки віра у добро ростиме...

Отож, поклич мене, земле моя.
Скучаю по твоїх пречистих росах,
По свіжих ранках, зоряних ночах,
По теплих веснах, схованих у лозах.

По ніжній квітці з лісу - сон-траві,
По проліску тендітно - голубому...
Нудьга ця вся - це, мабуть, вже в крові :
Позбутись важко, але й щастя в тому,

Що пам"ятаю прояви весни,
Своє дитинство  -- світле, неповторне...
Свідомість часто повертає в сни,
Коли до згадки згадку пам"ять горне.

   2005 р.

ПЕРЕВОД НА  РУССКИЙ  Владимира Михайлова2

 На сей земле давно я прижилась,
Пустила корни, пестовала долю.
Давно душа с ней накрепко слилась,
Да что-то памятью себя неволю.

Я вспоминаю запахи лугов.
Босые их топтали мои ноги.
И хмель, и тын напоминают вновь,
Никак не позабытые дороги.

И в ярком свете солнечного дня,
Когда был мир огромным и  широким,
Сопровождала песня матери меня,
Чтоб не казался этот свет жестоким.

Так позови, земля, прошу тебя!
Может найду я то, что там забыла?
Увидишь образ ты - знай - это я
Начало там беру, где сердцу мило.

Начало утвердившегося "я",
Значение его неоспоримо
В душе земли, доверчиво дитя,
Оно взрастёт добром неумолимо.

Так позови меня, любимый край!
Где в травах яркие, как звёзды росы,
Где не сказала,уходя, прощай,
Где ветер в детстве расплетал мне косы.

Цветы увидеть вновь мне сон-травы,
Подснежник, по которому скучаю.
Ведь это с детства у меня в крови,
Я в них по-прежнему души не чаю.

Да, помню проявления весны...
Ах, моё детство, как ты не повторно!
Сознанье возвращает меня в сны,
Воспоминанья катятся, как волны!


Рецензии