Не даруй мені – ані квітів, ані персикового цвіту,
Мені не потрібні твої подарунки,
Я чекаю на осінь й весну, ти – на зиму і літо,
Душа моя – вічні мандри,
Вся згорнулась в оті чемодани й пакунки.
Я тобі не запропоную каву, знаю –
Ти її не любиш,
Краще вже малинового чаю,
Ти мене ще хочеш? Ти чекаєш?
Чи ти серце моє знов загубиш?..
Ти в мене не віриш, не даєш надії,
Звідки в мене будуть крила?
Все своє натхнення я згубила,
Нащо розбивати чужі мрії,
Ніби легко так їх повернути?
Ті слова твої – мені їх не забути,
Але…поверни мені надію,
Поверни мене саму до себе,
Більшого – я не прошу, не треба,
Відтвори мене…і поруч будь.
Не даруй...
© Copyright: Власенко Наталия, 2013
Свидетельство о публикации №213121700244
Свидетельство о публикации №213121700244
Рецензии