Подарований квиток

Вона витекла... Витекла немов вода з глечика,ніби вино з розбитого бокалу,яку впустили необережні руки.Так і вона-розбита,розтрощена і вже майже мертва.Розум покинув її,їй хотілося забитися в куток і ридати,доки солені сльози не висохнуть і більне пройде,хоча жінка і знала,що він ніколи не піде,можливо з часои трохи утихне. Її серце розривається,таке відчуття,що в нього впорснули найнебезпечнішу отруту,яка повільно розповсюджується по тілу.
Її хлопчик,її дитина,її маленьке янголятко потребувало термінову пересадку серця,а чекати донорського так довго.Не тільки йому воно потрібно.А черга така величезна,така довга,що її син може і не дочекатися свого квитку до життя.
Чим вона таке заслужила,що зробила не так? «О Боже,чому ти наказуєш ні в чому не повинну дитину?Що вона могла такого гріховного зробити?Допоможи,Боже!»-молилася Марія.Але на її молитви так і ніхто не відповів.
Після страшного аналізу чоловік пішов від них,ось так просто покинув їх без краплі жалю.Він ніби боявся,або йому було просто байдуже.Байдуже на неї з Марком.Можливо він дійсно просто чекав влучного моменту і приводу.Він не бов ідеальним,зовсім не був..
Чоловік міг прийти додому п’яний після невдалого пошуку роботи  і побити її, а жінці на роботі потім знову пояснювати,чому вона вся в синяках та ранах,знову вигадувати неіснуючу історію про це все..Хоча всі і так про все вже здогадуються,ба,навіть знають причину її ран,як душевних,так і фізичних.
Вона все терпіла заради Марка,заради свого янгола.Марія так довго мріяла про дитину і ось Господь благословив її,але чомусь знову покарав..
Так проходили дні,тижні..Її навіть не пускали до власної дитини.Вона зовсім нічого не їла,її очі постійно дивилися в одну точку.Вже навіть власна матір подумала,що вона божеволіє,але це не так,хоча б частково.
Просто в її голові визрівала зовсім божевільна ідея.Жінка розуміла одне-ніхто крім неї не зможе врятувати її сина!
Одного разу Марія прийшла до лікара:
-Це взагалі можливо?
-В принципі так.Але ніхто не знє точно.Тут 50 на 50.
-Але хоч щось.Надія є.
-Надія є завжди.Це єдина ,що у нас залишаєьбя-сподіватися.
Лишу тоді план повністю засів в її голов.Шанс є!ЇЇ дитина може жити.Їй не було важливо,яким способом вона цього досягне,яким врятує власне дитя.
-Мамо,будь ласка зрозумій!Це єдиний шанс!
-Єдиний?Для кого?..
І ось починається операція.Хлопець ще не знає,скільки коштує його квиток.
-Я завжди буду з тобою.І ніколи не залишу.Якщо тобі потрібна буде моя п орада-прислухайся до свого серця…Я завжди буду там..
Операція була жахливо важкою.Лікарі майже не втратили дитину..
Тихо..Раніше тиша приносила задоволення,а зараз не так,зараз вона ніби давить на всіх,змушує стати на коліна,впасти перед її величчю.
Всюди тихо.Ніби час завмер.Лише десь в далекій кімнаті  жахливим надписом білими буквами по блідо=зеленим стінам написане слово «операційна» і цього вже достатньо ,щоб здригнутися.Лише там було чути шурхіт і писк прибора,що повідомляв про успішну операцію. Один проказував пискляве своє «пі-пі-пі-пі»,кажучи,що чиєсь життя врятоване,інший вже зовсім мовчав-втрачене..А за дверима молилася пожила сивоволоса жінка.Вона знла,що вже назавжди втратила доньку,так хоч внук буде з нею.Оь про це і молилася,і гірко плакала.Сльози витікали з її сіриї потьмянілих очей,текли по її щоках ,нерівних від зморщок і залишалися на куточках її тонких,безбарвних вуст..
Матів віддала своє серце дитині,своє життя.Свята Марія,свята.З дитиною на руках,хлопчиком.Живе тепер лише у серці свого малюка,свого маленького янгола.