І знову над світом завіються віхоли сині,
А десь під зірками здіймається повня в зеніт.
І знову душа помандрує у марева дивні,
Шукаючи світла і щастя загублених літ.
Бездонному небу підвладна й холодному вітру,
Розправивши крила над розсипом теплих вогнів,
Шугатиме вгору, у хмарах квилітиме гірко,
І знову – додолу, низаючи сяйво снігів.
Не буде спокою! Кружляти у бурях довіку...
Аж поки здалека, розсунувши морок і лід,
Почується голос
коханий
у тихій молитві...
І хуга ущухне, і зорі проглянуть на світ.
І знову, край неба, багряно прокинеться світло,
І райдужні квіти на шибках –
дарунок тобі.
I знову над свiтом завiються вiхоли синi...
© Copyright: Борис Смыковский, 2013
Свидетельство о публикации №213122102158
Свидетельство о публикации №213122102158
Рецензии
Цікаво
приємно чути в прозі українську мову
Дякую
з повагою Олег
Олег Устинов 12.02.2014 09:47 • Заявить о нарушении
приємно чути в прозі українську мову
Дякую
з повагою Олег
Олег Устинов 12.02.2014 09:47 • Заявить о нарушении