Стискають серце болі, хоч малі,
(вони до щему, до образ охочі),
моїх думок породжені жалі,
моїх очей невиплакані ночі.
Сміюся з себе, а душа болить.
Та що з того, що серце скиглить, плаче?
Бо все одно потрібно якось жить,
а я в лещатах стиснутих неначе.
Зову терпіння, щоб в душі зрости.
Жаль, на заваді стали щось пороги -
моїх речей несказане "прости"
і днів моїх несходжені дороги.
Перевод Владимира Михайлова
Боль сердце тискает, хоть и мала,
Но до обид охотливая очень.
С тяжёлой мыслью на душу легла
Моя слеза невыплаканной ночи.
Смеюсь я над собой. В груди щемит.
Но, что с того, что сердце ноет, плачет?
Будь гордой! - мысль настойчиво велит,
А я в тисках зажата, не иначе.
Но, как душевно силы обрести?..
Слезами орошённые дороги.
Порою трудно вымолвить "прости",
Преградой на пути везде пороги.
Стискають серце болi... Валентина Лысич. Перевод с
© Copyright: Владимир Михайлов 2, 2013
Свидетельство о публикации №213122801093
Свидетельство о публикации №213122801093
Рецензии