Ганна Осадко

Ганна Осадко
http://proza.ru/2012/08/15/1432
пiрячко невагоме
Заховатись у цьому місті, як у плетеній рукавичці,
Де каміння дихає тепло, де у квітів – дівоча пам'ять,
Простирадла вогкі та білі, дивна мова чужа, гортанна,
Голубі голуби збирають хліб любові – увесь, до крихти...
Чорні кірхи стримлять у небо, ще півкроку – прохромлять хмари,
Колір шкіри жінок тутешніх – мокачіно і крапля рому,
Ні за домом не сумувати, ні листів не писати – пощо?
Тільки вітер, і тільки площа, і рибини ручні під мостом...
Умоститись у цьому місті, як на бабциному фотелі,
Там, де ангел тримає стелю, відганяє лихих горгулій,
У гербарій збирати листя, набивати чергові ґулі,
І півпошепки «гулі-гулі», і півподихом «моє серце»...
Дочекатись зими вогкої, з моря запах солодкий твані,
і герані приспались снігом, і у віршах – як грудки - коми,
Заховатись у цій любові_бомбосховищі_як_востаннє,
Мокра чайка на чорний камінь кине пір'ячко невагоме...
***
Спрятаться в тепле города, дыханьем камня согретым,
как в рукавице плетёной. Там девичья память у цвета,
белоснежные простыни влажны,
говор чуждый, странный, гортанный,
голубых голубей любовь…, что склевали они до крошки;
кирхи чёрные в небо стремятся, пол шажка – продырявят тучи,
мокачино и капля рома в аромате тамошних женщин.
Ни тоски, ни какой ностальгии, и ни строчки домой - а пофиг!
Только ветер, и только площадь, и ручные такие рыбы под мостом…
умоститься будто на прабабушкиной перине в этом городе -
там, где ангел отгоняет бедовых птичек, потолочным атлантом держит
небеса и подвижную крышу.
Там листву собирать в гербарий, набивать долгожданные шишки
и манить полушепотом «гулей», полувыдохом - «моё сердце»...
подождать и дождаться зимний с моря запах слащавый тины
и герани под снегом дрёмы, и в стихах как узлы запятые;
спрятать спрятаться в этой любови, как в убежище, как в последней...
чайка мокрая на камень чёрный бросит пёрышко невесомо.

19.08.2012