Просто чекати першого снігу. Так так, отого, білого и пухнастого. Знаєш, осінь сьогоріку якась перезріла, себто вицвіла: дерева всі голі, навіть дуби не втримали шевелюру. Панує сепія то класична, то сіра (коли на землі туман, а на небі каша-малаша). Ну ти мене розумієш. Хочеться свята. І його чекаєш.
І воно приходить. Традиційно. Вночі. Яко тать. Мабуть, щоб радість була гостріша. Як в дитинстві, коли прокидаєшся, а світ за вікном змінився. Він став празничний, наповнений світлом.
Сніжинки продовжують падати. Ти підставляєш долоні, обличчя. Вони лоскочуть і тануть. Диво води та її агрегатних станів. Дерева вдяглись у вельон. Протоптані перші стежинки. Бурчать дорослі, пищать від радості дітлахи. Зима почалася.
Отже весна скоро...
21 листопада 2013
ПРО100 чекати першого снiгу
© Copyright: Валентин Лученко, 2014
Свидетельство о публикации №214010200946
Свидетельство о публикации №214010200946
Рецензии