Харьковская эмиграция 1942-1943. 5

СЕМЕНЕНКО ОЛЕКСАНДР ПЛАТОНОВИЧ (1898- 1978)

Народився Олександр Плато- нович Семененко в Єлисаветграді (Кіровоград) в родині урядовця. Після закінчення гімназії вступив на юридичний факультет Одеського університегу. Брав участь у національно-визволь¬ному русі. Продовжував нав¬чання у Київському університеті, далі - на юридичному факульте¬ті Інституту народного госпо¬дарства у Харкові, де нарешті і отримав професію юриста.
Працював адвокатом, сумлін¬ним ставленням до діла і порядніс¬тю зробив собі ім’я. За характером своєї роботи часто бував у відря¬дженнях у Москві та Ленінграді.
Семененко вивчав іноземні мо¬ви, любив мистецтво: літературу, музику, театр, особисто знав бага¬тьох видатних діячів культури.
1935 року одружився з освіче¬ною і порядною жінкою винятко¬вої вроди, полячці за походженням - Звісіляк Марії Романівні. Ді¬тей подружжя не мало.
У зловісному 1937 році Семсненко був заарештований на під¬ставі наклепу, як причетний до міфічної терористичної організації. Тоді він зміг довести абсолютну
безпідставність арешту і був зві¬льнений з тюрми. Але 27 січня 1938 року його знову заарешто¬вують і вимагають підписати сфабриковане «зізнання» в ан- тирадянській діяльності. Семе- ненко відмовляється і чекає на суворий вирок, можливо, присуд до смерті, та раптом - «зміна караулу»: Єжова заступає Берія, і тоді з тюрем звільняють чимало невинних людей. Серед них був і Семененко.
Саме у в’язниці Олександр Пла- тонович востаннє зустрівся зі сво¬їм другом - Гнатом Маргинови- чем Хоткевичем, який невдовзі був розстріляний.
У повоєнні часи Семененко уник примусової евакуації і зали¬шився в окупованому Харкові. Коли організувалася Харківська міська управа, Олександр Плаго- нович одразу включився в її робо¬ту. Спочатку завідував правничим відділом, потім, наприкінці квітня 1942 року, зайняв посаду обербур- гомістра Харкова.
Обіймаючи цю посаду, О. Се¬мененко приділяв увагу соціаль¬ній опіці, піклувався про населен¬ня міста, всіляко його захищав. Писав статті до «Нової України», наголошував на пекучих пробле¬мах, які потребували вирішення (публікації «Наше місто»1, «Пер¬ша річниця», «Спокійно оцінюва¬ти дійсність», «Віра в майбутнє»).
Новому посаднику багато чо¬го вдалось зробити. Наприклад,
 очистити вулиці від бруду і руїн, відкрити початкові школи. В оселі почало подаватись світло, працювали громадські їдальні й кав’ярні, відновили рух трамваї, відкрився зоологічний сад.
Олександр Платонович навіть пе нагадував бюрократа, а тим паче не був ним, і запорукою цього була його інтелігентність, обшир знань, тактовність і дип¬ломатичність - риси, які справ¬ляли враження навіть на вищих осіб німецького військового ке¬рівництва.
В серпні 1943 року наближення радянських військ до Харкова змусило Семенснка евакуюватись на Захід, але він встиг зробити ще одну корисну справу: вивіз архів Хоткевича до Львова, де він і збе¬рігався. Стоячи на пероні вокзалу, на запитання, куди ж він їде, Се- мененко з посмішкою відповів: «У краще майбутнє».
У Німеччині Семененко пра¬цював у Східному міністерстві. Після капітуляції Німеччини він перебував в англійській зоні оку¬пації під ім’ям Олексія Знеменка. Разом із дружиною він врятувався від примусової депортації і виїхав до Бразилії. Радянський уряд прагнув відшукати і повернути колишнього обербургомістра, міністр закордонних справ Ви- шинський в рамках ООН неодно¬разово звертався до західних дер¬жав із вимогою видати «війсь¬кового злочинця», але жодної відповіді на ці заяви гак і не було отримано.
У Бразилії Семененко працю¬вав комівояжером, доки його не розшукав М. Вегухів і не запро¬сив до Нью-Йорку, де Олек¬сандр Платонович став співро¬бітником Української Вільної Академії Наук (УВАН).
Обраний головою фундації створеного ним фонду для до¬слідження голодомору 1932 - 1933 років, багато зробив для правдивого відтворення трагіч¬них подій того періоду. Весь час поповнював свою «шевченкіану».
Вже в еміграції Семененко зробив культурницький крок виняткової ваги - написав вкрай цікаву книгу спогадів «Харків, Харків...», яка вийшла у видав¬ництві «Сучасність» у 1976 році. Після проголошення України самостійною державою ця книга дійшла і до харківського читача (у 1992 році). Книга надрукова¬на окремим виданням журналом «Березіль» та відомим українсь¬ким патріотом Мар’яном Коцем, який особисто знав Семененка. Ця книга - рідкісний твір, напи¬саний хоч і не професійним письменником, але інтелігентом, високоосвіченою людиною, яка на багато років пов’язала свою долю з Харковом і якій було про що розповісти. Твір насичений фактами, подіями, іменами. Ця книга - своєрідна мала енцикло¬педія Харкова 20 - 30-х років. Там йдеться про зустрічі автора з відомими людьми, представле¬ні дорогоцінні спогади про друга О. П. Семененка, видатну
особистість Гната Мартиновича Хоткевича. На жаль, в книзі мало інформації про його службову ді¬яльність в Міській управі та пре життя Харкова за часів окупації.
З інших робіт О. П. Семенен- ка хотілося б виокремити статтю «Нарком’юст Скрипник», надру¬ковану в журналі «Сучасність» у 1961 році в Мюнхені.(ч. б).
Помер О. П. Семененко 1 черв¬ня 1978 року.
Всі, хто знав Олександра Пла¬тоновича Семененка, з повагою згадують його. Нижче наведено тільки малу частину відгуків, які свідчать про те, яким був другий посадник Харкова в часи лихо¬ліття, голоду і страждань, він зумів у тяжкі години НІЧИМ себе не заплямувати.
Галина Хоткевич:
«Так тепло стає мені на душі, коли згадую Олександра Платоно¬вича, друга моїх батьків, світлу і талановиту людину».
Юрій Шевельов:
«Я можу собі уявити Кубійови- ча міністром пропаганди, Ветухова - міністром торгівлі або закордон¬них справ. Семененкові - роль пре¬зидента... Я не можу уявити Семе¬ненка битим і катованим, заво- шивленим арештантом, як і него¬леним».
Оксана Соловей в листі до ав¬тора від 21 січня 1993 року:
«Семененко був цікавою люди¬ною, з ясним розумом. Прекрасно освічений (володів декількома мо¬вами), з європейськими манерами
- джентльмен. Дотепний і з гост¬рим почуттям гумору. Кожна роз¬мова з ним приносила задово¬лення».
О. Вікул, дружина Олександра Вороніна, сина Варрави:
«Це була людина оптимістичної вдачі, від людей сподівався завжди доброго».
Такі характеристики дали при¬від А. Скоробагатову стверджу¬вати, що друзі Семененка певною мірою ідеалізували його постать. Гадаю, що для таких тверджень немає підстав. Близькі люди Оле¬ксандра Платоновича знали його особисто, а дослідники окупацій¬них часів можуть лише робити . певні висновки на основі вражень та висловлювань інших, але аж ніяк не спиратись на власні спо¬стереження.
Перед нами два посадника міс¬та - один «фізик», здібний орга¬нізатор виробництва, патріот; другий - «лірик», людина широко освічена, гуманітарій, з диплома¬тичними здібностями, з вмінням
зачаровувати людей, саме він і виявився більш життєвим в той час, коли на кожному кроці була небезпека.

1. Стаття передрукована в ж. Український засів. - 1994. - Число 7


ДОДАТОК

О. П. СЕМЕНЕНКО НАШЕ МІСТО
ХАРКІВ, «НОВА У КРАЇНА», 26 липня 1942 РОКУ
Харківській Управі довелося починати свою роботу в дуже тяжких умовах, буквально на руїнах.
Не було грошей платити робітникам міського самоврядування, пра¬цювати їм доводилося в жахливо-холодних приміщеннях, але люди пра¬цювали чесно і самовіддано, починаючи від самих професорів і кінчаючи простим чорноробом.
Почуттям глибокої вдячности треба згадати і тих інтелігентів, що, не лякаючись холоду і голоду, взялися до відновлення міського життя, і тих робітників міських підприємств, що своїми руками відбудували зруйно¬вані електровні, і тих інженерів, що поруч з робітниками, не знаючи від¬починку ні вдень, ні вночі, засукавши рукава своїх блуз, у братерському єднанні працювали для рідного щастя. Скрізь на відповідальних ділянках міського господарства стоять люди, що знають, люблять свого справу. З тими чесними і працьовитими людьми ми переборемо злидні й руїну.
Сьогодні працює вже багато частин того складного організму, що зветься великим містом. Водогін дає воду всім районам, пішов трамвай, працюють лазні, впорядковано вулиці й майдани, налагоджено роботу в лікарнях і по дитячих установах, починають працювати школи. Разом з тим дедалі зникають ті елементи неорганізованості, що були неминучі, коли праця починалася наново та й без будь-яких коштів в умовах фронту.
Тепер завдання Міської Управи полягає вже в тому, щоб поліпшувати роботу в усіх галузях міського господарства.
Почати довелося з внутрішньої організації самої Управи.
Для того, щоб сам апарат Управи коштував дешевше, довелося скоро¬тити число співробітників Управи, ліквідувати відділи, що вже виконали своє завдання і тепер непотрібні.
Так само реорганізовано районові управи міста. По великих містах розподіл на райони є конче погрібний, щоб краще керувати різними га¬лузями міського житі я.
Під час вступу німецького війська в Харкові було утворено 19 район¬них управ.
В перші місяці, коли у людности виникла безліч справ, такі дрібні ра¬йонові управи були потрібні. Вони виправдовували себе в той час особ¬ливо тим, що легко і швидко могли виконувати різноманітні вимоги, зв’язані з потребами воєнного часу.
Тепер, коли життя дедалі нормалізувалося і фронт відійшов від нас на сотні кілометрів, повстала потреба раціоналістичніше побудувати роботу районових управ. їх треба більше зв’язати з Міською Управою, більше поставити під її контроль, щоб робота міського самоврядування в цілому була підпорядкована одному керівництву.
Крім того, бюджет нашого міста з його обмеженими фінансовими мо¬жливостями дошкульно відчував на собі великий апарат районових управ. Цим досягнено кращої підпорядкованості окремих районів міста керівництву Міської Управи, зменшено зайві витрати і поліпшено роботу міського господарства.
Тепер Харків буде поділений на такі райони:
1 - Шевченковський (колишній 13), 2-Нагірний (колишній 3, 4, 17), З - Немишлянський (колишній 1, 15), 4-Петінський (колишній 8, 9, 18), 5 - Квітко:Основ’янський (колишній 2, 11, 19), 6 - Благовіщенський (колишній 5, 6), 7 - Ново-Баварський (колишній 7), 8 - Холодногорський (колишній 14, 16), 9 - Тракторовий (колишній 10), 10 - Полтавський (колишній 12).
Працівники, що звільнилися внаслідок нового розподілу, знайдуть со¬бі роботу в інших організаціях і підприємствах Міської Управи.
Робота наша в нових умовах відповідальна. Від того, як працюватиме українське населення на потреби війни, залежить майбутнє нашого наро¬ду. Правильно організоване життя такого центру як Харків, допомага¬тиме кращій праці нашого народу. А ця праця в своєму кінцевому ре¬зультаті дає збільшення загальних резервів для війни проти більшовизму.
Серед багатьох завдань, що стоять перед органами міського самовря¬дування, на першому місці є справа харчування. Запровадження картко¬вої системи на хліб поліпшує цю справу, але на органах Міської Управи залишаються серйозні обов’язки організації громадських їдалень і торгів¬лі харчовими продуктами у місті.
Багато міського населення, в тому числі й найбіднішого, харчується в їдальнях Міської Управи. Надходять багато скарг на погану якість обі¬дів. Но припустимо тепер, коли є досить городини і коли харчове стано¬вище взагалі покращало, щоб у цій важливій галузі не було будь-якого поліпшення.
Від Міської Управи зроблено серйозне попередження всім районовим бургомістрата.м і керівникам їдалень, щоб харчування по їдальнях стало краще.
За погану роботу знять керівника їдальні № 2.
Розцінювати роботу наших людей будемо по тому, як вони ставляться до насущних погреб людности.
На харківських базарах не було жодної боротьби з перекупованням, перепродажем продуктів. Харків'янин не міг купити продукти з перших рук. Перевірку якости продуктів було поставлено недбало. За це усунуто з роботи керівництво ринків. Нове керівництво ринків мас налагодити торгівлю на базарах і стати на перешкоді спекуляції. Тих робітників Управи, що працюють не для населення, а для своєї кишені, влада буде карати.
Заступник завідувачого торговельного відділу Міської Управи Яненко був відряджений в кінці травня, коли в їдальнях Управи було дуже мало продуктів, на село, щоб привезти заготовлені вже там продукти. Замість того, щоб виконати цей обов’язок перед населенням, Яненко, будучи учасником фірми «Комітент», цілий місяць на селі робив заготівлі за зав¬данням цієї фірми на автомашині, що була дана командуванням для Управи. Продукти, що були закуплені для їдалень Управи, Яненко так і не привіз для Харкова.
Цього панка покарано примусовою працею, а продукти відібрано.
Треба, щоб і населення сповіщало Управу про зловживання нечесних людей.
Тільки спільною працею всіх чесних харків’ян ми налагодимо роботу і підготуємося до наступної зими.
Однією з важливих справ для міста є справа суспільної опіки.
Довголітні злидні широких верств людности за совєтського панування і війна призвели до того, що багато людей потребують допомоги.
Цю допомогу Управа дає і даватиме, але можна організувати ще кра¬ще її в формі суспільної праці тих людей, що можуть працювати. Для цього треба створювати майстерні, їдальні, всякі виробництва, торгівлю. Органи Управи допомагатимуть цьому.
Організація дитячих будинків - у центрі суспільної опіки. Завдяки до¬помозі німецьких органів влади, місту передано дитячий будинок в Дер¬качах, куди з Харкова вже перевезено кількасот дітей.
Навколо організації суспільної опіки по районах міста треба об’єднати кращих людей, щоб налагодити громадськими зусиллями справжню опіку над нужденними, старими і дітьми.
Міська Управа закликає всіх до праці для відродження Харкова і ві¬рить, що на цей заклик харків’яни дадуть відповідь своєю активною до¬помогою