Мысли... ч101

…Хай співають, плигають, слухають Саакашвілю, прибалтійських лярв та мудозвонів, а також їхніх польських кулег, що вже давно вийшли в політичний тираж; пізніш підтягались Нуланд, Ештон, Маккейн, Карл Більдт, ще якийсь піндоський хрен з бугра (Мерфі), пів-ночі у «золотому складі» розважав натовп весь якийсь облізлий та дочасно облисілий обмилок, шерегом ідуть відставної кози барабанщики: російські білоган-ники (нємцов, ганапольський, троїцький, венедиктов, хакамада etc.). Вірніш – летять. Ну, як зелені мухи на лайно. (Нємцов догравсь майже блискавично: при спробі в’їхати в Україну вдруге, був затриманий пильними прикордонниками (коли треба, вони свою справу знають непогано) і прямо з Борисполя евакуйований до РФ. Оце пагуба: навала нікчемного імпорту а, ще ж мінінсправ ФРН Вестервеллє, і що характерно – зі своїм чоловіком (?!), – я не обмовився, – був там і «благословляв». Щоправда, що «з чоловіком», а чи то: «зі своїм дружиною», майданна мешпуха пишуча та знімаюча не дуже про те розводилась та поширювалась. Добре знає, з чиїх долонь зернятка клює…

***

В ніч з 08 на 09.12 озвіріла фашня з третьої спроби звалила на Бессарабці пам’ятник Володимиру Іллічу Леніну. Точнісінько з того ж почали, до слова, гітлерівці в перший день окупації Києва… Вони його панічно боялись, бояться і будуть – навіть гранітного. Що вже казати про все те, що входить у зміст поняття «ленінізм». Слів – нема. І, я гадаю, що ефект, якого вони досягли у кожного, хто бачив це блюзнірське блудодійство вандалів – рівно протилежний від того, на який вони очікували та на який розраховували. Люди здригнулись від огиди і презирства. Хтось, може, і від страху. Адже вищір фашу, адже ремейк «наша влада має бути страшною» – був, перед очима.

…Ну, що сказати, це навіть не цвях, це якийсь лом у віко. Ну: в передісторію.

***

Аби людність не блудила серед 3-х сосен, спробуємо дати (робочий варіант) типологію. Ну, цих самих заколотів. У нас на них неврожаю майже не буває.

Відтак, треба потроху вчитись. Розбиратись. По науці, а не як привчає індустрія ротожопія (виробництва буржуазної ідеології).

1991р. У країні здійснено контрреволюційний державний переворот. СССР розпавсь. Себто: його цілком злочинно, анти-законно, зловмисно і зумисно роз-ва-ли-ли. Вбили.

1996р. – перший заколот проти сущого на той час офіційного керівництва (не будем про «гілки»: коли викидають з крісла головного, стрімко обрізають всі «гілки», – бо нових голодних – тьма-тьмуща, а в кориті все менш і менш), можна сказати, – вдалий для тих, хто його затівав, планував і здійснював, а се відбувалось у доволі обмеженому обсязі: банда одна, клани різні, – не дочекавшись якоїсь дещиці (кілька місяців) до завершення другого терміну, з президентського крісла за шкірку, як шкідливе кошеня, викинули першого «всенародно обраного». «Водолаза». Який до цих пір про себе гадав, що хитрий, та що там: мудрий, що державець, ну, ледь не пророк. Та й допріч, – без найменших на те підстав, – гадає…

Нормальні західні технології, нормальна команда менеджерів, нормальна (щедра) мотивація, нормальний «Діма» – і Україна – з новим презіком. Ура.

2004 р. Другий, – вже значно складніший за технікою та технологією виконання, ідеологією та фінансуванням, особовим складом виконавців etc. «Ракетник» одбув свій другий термін, на третій, – хоча б, судячи з усього, він був би й не проти, якби хоч трохи змахувало на законність (а легітимність, так на біса вона кому треба), – не мав права. «Рубка» розгорнулась між хоружівським колгоспним рахівником, вирощеним в піндосівських пробірках та ретортах (пізніш виріс до бджоляра і любителя старожитностей) і ВФ. Щоправда, зі сторони за цим дійством крізь примружені очі дуже уважно та прискіпливо, з трудом великим приховуючи нервове тремтіння від усвідомлення того, як близько корона, та нетерпіння, спостерігала «дівчина з косою»… До того ж, незабаром саме на неї «поставили» піндоси, попередньо поставивши хрест на «хоружівському…».

…Переворот (двірцевий) був. У ВФ брутально і безцеремонно, тиснучи майданом, західними «посередниками» etc. відібрали (вкрали) перемогу. Один депутат і два заступники спрацювали. ВС і ЦВК. Прийде час, цим хлопчикам зададуть: відповідні люди, відповідні питання…

Ну, і ще один замах на заколот з метою двірцевого перевороту, щоправда, вже з предикатом «невдалий» розгортається, – конає, – нині у нас на очах.

Про деякі його параметри та риси я сказав вище. Про інші дуже незабаром скаже саме життя.

***

Хоча у пропагандистському вереску та гармидері, що він передує (готує відповідні психолого-ідеологічні, та, в кінцевому випадку, такі, що не мають щонайменшої перспективи (шансів) на успішний та позитивний фінал для їх активних та пасивних суб’єктів) ледь що не кожне друге слово, це: «революція». Маю заспокоїти і глибоко розчарувати ревних і не дуже, професійних, і тих, які діють на суто факультетських засадах, «революціонерів»: те, суб’єктами, а значно частіш – об’єктами, чого вони є, діючи в режимі активізму (перетворена форма соціальної активності) не є революцією. Ви в спромозі відрізнити діамант від стразу? Від шклянки? Ні? А первень від держака саперної лопатки? Також ні? То якого ж ви дідька попхались у те, що вам соціал,– націонал, – клерикал – та інші пройдисвіти (теоретики та практики) «революцією» обізвали?! Так, їм конче потрібна «політична піхота». Маса. Юрба та натовп. Бо: пройдисвіти (сотня, тисяча) в принципі, рішуче неможливі без… дурисвітів. Десятків, інколи – сотень тисяч. На майданах та вулицях міст. Зазвичай – столиць. Від Таксиму до Тахріру, від Болотної до Козиного Болота… Але ж: «Мятеж не может кончиться удачей. В противном случае его зовут иначе» [Джон Харингтон].

***

Так от. Запам’ятайте, зарубайте собі на носі. Звісно, аби щиро бажаєте знати. І не просто знати, але – істинно. По сутності. По науці. Запам’ятайте, а, краще: втямте, наступне.

Остання, – переможна, – соціальна революція (лапідарно: революція ) відбулась 07.ХІ.1917 (24.Х.1917 за с.с.). Ну, ясно, що соціальні революції не відбуваються ні за день, ні за рік, ні за десять. Років. Маючи на увазі, що соціальні революції – це якісний стрибок у розвитку суспільства, що передбачає зміну одного способу матеріального виробництва, одного типу економічного життя – іншим. Однієї суспільно-економічної формації – іншою.

Таких революцій земна цивілізація знає 4: рабовласницька; феодальна; буржуазна; комуністична. Все. Аллєс. Фінітa.

Більше – не буде.

Перша і Остання, – комуністична, – повторюю, розпочалась (успішно,) саме у нас, оскільки спроб було кілька, та в різних країнах, однак з тими (Франція, Угорщина, Німеччина etc.) передісторія справилась. Точніше кажучи – розправилась з щонайбільшою жорстокістю.

А от з початком і продовженням комуністичної революції (Великої Жовтневої соціалістичної революції, як її узвичаєно називати) включно з усіма наступними спробами контрреволюції (міжнародна інтервенція, громадянська війна, Велика Вітчизняна війна, «перебудова», – все це: видання контрреволюції, самі гострі «накати» (1918-1920рр., 1941-1945рр., 1985-….рр.) передісторії на дійсну історію, що розпочалась) в Росії (СРСР) – не вийшло. Були розірвані скрепи передісторії. І у, найжорстокішій борні, – і не раз, – відстояні завоювання. І – в небаченій трудовій та творчій звитязі – побудовано фундамент суспільства дійсного гуманізму. Соціалізм. Нині ми – знову на фронтах боротьби з черговим (третім, останнім, більше не буде, якщо мати на увазі нашу країну) накатом (найгострішою його фазою: 1985 – дата відкрита) передісторії.

***

…Революція, що розпочалась у Петрограді у жовтні (листопаді) 17-го року є революцією всесвітньо-історичною. Це – надзвичайно принциповий момент. Осмислення, – адекватне, зрозуміло, – того змістовного навантаження, що його несуть ці два предикати (сутнісні предикати, або ж акциденції, як сказав би Спіноза): всесвітня (світова) та історична – архіважливе. Ну, з «історична» зрозуміло: на зміну передісторії приходить дійсна історія. Власне історія. Історія.

Зі «всесвітня» – трошки складніше.

Це дуже принципово, тому настійно раджу «в’їхати», втямити, осягнути, зрозуміти. Звісно ж – зрозуміти. Себто, перекласти даний, дуже складний та принциповий, момент розвитку історичної необхідності на мову розуму. Саме розуму. Не здорового глузду. Не розсудку. Лише і виключно – розуму. Діалектичного мислення. Єдино здатного у формах розвиту думки відтворити, відобразити, – адекватно, – форми розвитку соціальної необхідності (суспільного буття і суспільної свідомості). Думки (розуму), єдино спроможної відтворювати цю (соціальну) необхідність як здійснювану діалектичну суперечність. Лише так.

І тоді стане зрозумілим, чому першими прорвали скрепи, розпочали ми, наша країна (Радянська Росія, СРСР), але нині, але тепер вона нам (у практичному режимі – з 1945 року) не належить. Вона – належить цілому світові, що він є світ, висловлюючись певними і доволі таки заяложеними та затертими ідеологічними штампами та кліше: боротьби двох антагоністичних світів. Полярний світ.

Світу, що відходить (на жаль, не «по-англійськи»), світу передісторії, та світу прийдешнього, світу дійсної історії. От у цьому висновку: нам не належить, але належить цілому світові – вся суть, вся сіль, весь сенс.

***

Резюме. Соціальних революцій більше – не буде. Не бу-де. І не тому, що «ліміт скінчивсь», або комусь те обридло etc. Просто – не буде. І не варто висмоктувати з пальця на світ Божий, сидячи у периметрі (в кордонах) якогось окремішнього державного утворення, країни etc. жалюгідні «теорії» та сподвигати і сподвигатись на не менш жалюгідні «практики» майбутніх, грядущих etc. «комуністичних революцій». Якщо ще вчора такі «революціонери» з такими їх устремліннями та спробами були просто смішні та безпорадні, то нині вони – резерв, а, незрідка, – і активно діючий (виконуючи роль «сокири під компасом» та «п’ятої колони») загін контрреволюції.

А от з останньою ще певний час, на жаль превеликий, повозитись доведеться. І певний урожай свій жахний вона, – контра, передісторія, – збирала, збирає та ще збере. Бо: ставки не просто великі, але – абсолютні.

…Ну, якось так, якщо гранично лаконічно.