Харьковская эмиграция 1942-1943. 6

Ветухів Михайло Олексійович (1902-1959)

Вегухів Михайло Олексійович народився 25 липня 1902 року в родині Олекси Ветухіва, відомо¬го вченої о-етноі рафа та мово¬знавця, учня О. Потебні. Батько М. Ветухіва працював професо¬ром в Харківському інституті народної освіти, вів дослідниць¬кі роботи в галузі діалектної мо¬ви Слобожанського краю, за свої наукові праці отримав нагороду від Російської академії наук.
Після закінчення гімназії Ми¬хайло Ветухів навчався в Полтав¬ському сільськогосподарському інституті. У 1926 році він доцент, а через два роки - вже професор цього навчального закладу, зай¬мається селекцією тварин, гене¬тикою.
У 1934 році виїхав до Москви, де отримав посаду професора Всесоюзного ветеринарно-зоотех¬нічного інституту та став спів¬робітником відділу ветеринарної генетики Всесоюзною інституту експериментальної ветеринарії.
Перед початком другої світо¬вої війни повернувся до Харкова і почав викладати генетику в Харківському університеті.
Під час окупації Михайло Олексійович залишився в Хар¬кові. Займався громадською ро¬ботою, очолив земельний відділ Міської управи, який невдовзі відокремився і став самостійною сгруктурою - Земельною упра¬вою, яка була розташована на вул. Губернаторській.
Управі належало вирішувати безліч питань, і головне - навес¬ні провести сівбу, виростити розсаду, посадити городину. Структура колгоспів та радгоспів не зазнала принципових змін, хіба що з’явились нові назви: гро¬мадські двори, державні маєтки. Була впроваджена і така нова форма господарювання на селі, як десятидворки. Селяни отри¬мали по гектару землі і, як кома¬хи. копирсались на ріднім полі.
Перед початком другої світо¬вої війни повернувся до Харкова і почав викладати генетику в Харківському університеті.
Під час окупації Михайло Олексійович залишився в Хар¬кові. Займався громадською ро¬ботою, очолив земельний відділ Міської управи, який невдовзі відокремився і став самостійною сгруктурою - Земельною упра¬вою, яка була розташована на вул. Губернаторській.
Управі належало вирішувати безліч питань, і головне - навес¬ні провести сівбу, виростити розсаду, посадити городину. Структура колгоспів та радгоспів не зазнала принципових змін, хіба що з’явились нові назви: гро¬мадські двори, державні маєтки. Була впроваджена і така нова форма господарювання на селі, як десятидворки. Селяни отри¬мали по гектару землі і, як кома¬хи. копирсались на ріднім полі.
Взимку 1941 - 1942 років у Харкові почався голод і Земель¬на управа стала практично єди¬ною установою, яка намагалась вирішити шо проблему. Уповно¬важені управи їздили на село, за¬готовляли продукти, незважаю¬чи на тс, що їм дуже заважала німецька господарська команда «Вікадо», яка була конкурентом у цій справі.
За ініціативою Земельної упра¬ви у кожному районі відкрились безкоштовні й дешеві їдальні. Не забували інтелігенцію місі а, яка отримувала адресну допомогу.
Виділялись продукти на снідан¬ки для шкіл та на мізерні пайки працюючим. Безумовно, ці зу¬силля не вирішили харчову про¬блему міста, але багатьом хар¬ків’янам було врятовано життя.
В складних умовах прифрон¬тового міста наприкінці лютого 1942 року відбулась перша на¬рада агрономів, лейтмотивом якої було питання про прове¬дення весняної сівби. Аїрономи тоді були розгублені. Вони ще не вирішили, як поводити себе за нової влади, тільки голос Вету- хіва пролунав впевнено:
«Панове, віднині українська земля належить українцям, а не тим, хто чверть віку визискував їх».
На червень 1942 року план сільгоспробіт фактично було виконано, і в нових умовах була проведена друга нарада агроно¬мів області, яка відбулась 8 гру- дня 1942 року. На це поет Ва¬силь Боровий відгукнувся вірша¬ми «На ріднім полі» та «Осінь».
У кожну хату радість принесла
Ти нам за працю, земле плодовита.
Заслугою посадових осіб Місь¬кої управи і особисто Михайла Ветухіва було сприяння відкрит¬тю учбових закладів сільського¬сподарського профілю. Він знахо¬див час писати статті на сільсько¬господарські теми до часопису «Нова Україна», водночас спів¬працював з українськими демок¬ратичними колами, за що був за¬арештований гестапо у 1943 році. Михайло Олексійович провів кіль¬ка днів у німецькій в’язниці, за¬знав тортур, але був звільнений за недостатніспо доказів.
З професором Ветухівим у Земельній управі співпрацював Іван Піддубний, який багато в чому допомагав йому, як фахі¬вець з сільського господарства. Вже в еміграції, в Канаді, ІІідду- бний написав прецікаву книгу спогадів «Слідами життя», в якій про Михайла Олексійовича знай¬шлися такі рядки [Літ. 71]:
«Професора М. О. Ветухіва я знав з совстських часів як солід¬ного науковця, добре обізнаного з сільським господарством, порядну й інтелігентну людину і доброго українця».
З наближенням радянських військ до Харкова Ветухів еміг¬рує разом з працівниками Земе¬льної управи. Коротка зупинка у Полтаві, а далі - Київ, де він та¬кож виконує роль чиновника без реальної влади: майже цілодо¬бово перебуває в холодному бу¬динку і приймає втікачів з Хар¬кова, дає їм поради, влаштовує на тимчасове перебування.
Далі - один рік у Львові, де Михайло Олексійович працює професором Львівського універ¬ситету. Потім - Відень.
Після війни М. О. Ветухів став заступником голови Цент¬рального Представництва Укра¬їнської Еміграції (ЦПУЕ) у захід¬ній Німеччині, його особистим перекладачем була Любов Дра- жевська з Харкова. В ті часи Ве¬тухів виступав перед американ¬ською окупаційною владою, за¬хищаючи українців від примусо¬вої репатріації у Радянський Союз, і йому вдалося врятувати багато своїх земляків.
У 1945 році в Авсбурзі разом з іншими вченими поновлює Ві¬льну Академію науки і мистецтв, президентом якої стає Дмитро Дорошенко. Пізніше її персонал переїхав до Канади.
1949 року Михайло Ветухів прибув до Лос-Анджелесу. У чер¬вні переїхав до Нью-Йорку, де 15 квітня 1950 року відбулись перші організаційні збори Укра¬їнської Вільної Академії Наук (УВАН). Ветухів стає її першим президентом. Одночасно займа-
ється видавничою діяльністю новоствореної Академії, видає журнал «Аннали».
У 1954 році Михайло Ветухів стає членом Генеральної асамб¬леї з вивчення СРСР при науко¬вому інституті у Мюнхені, а по¬тім і президентом цієї організа¬ції. Проводяться численні нау¬кові конференції, і одна з них (урочиста) присвячена 150-річчю Харківського університету, а та¬кож конференції пам’яті Д. Бага- лія, А. Кримського.
В останні місяці життя, відчу¬ваючи, що кінець вже близько, Михайло Ветухів запросив Юрія Шевельова стати президентом Академії.
Помер Михайло Олексійович Ветухів 11 листопада 1959 року. Кость Панківський сказав:
«Велика індивідуальність, нау¬ковець непересічного формату, людина політично вироблена, що думала державними категоріями... він був людиною, сповненою ініці¬ативи, енергії, нових ідей і помис-
лів, які часто випереджували загал нашого громадянства».
В Сполучених Штатах Аме¬рики мешкає донька Ветухіва - Лада Туркало.